Приурочили його до 45-річчя театру. До речі, цю виставу свого часу ставив тут керівник і засновник театру Едуард Митницький. Тепер її оновили, переосмислили і додали нових сенсів. Про те, як працювали над оновленою версією, розповіли в театрі.
Зокрема, як зазначила головна режисерка і кураторка повернення вистави до репертуару Тамара Трунова, відновити спектакль, постановку якого свого часу робив Едуард Митницький, було і хвилююче, і дуже відповідально. Коли лише розпочали роботу переглядали записи, намагалися максимально зберігати режисуру Едуарда Марковича. Але минуло 20 років і, звісно ж, з'явилися нові сенси, тож нинішня вистава - це каркас Митницького і безумовно суб'єктна робота кожного учасника процесу, кожного виконавця, каже пані Тамара.
- Це дуже хороша п'єса, і вона залишиться актуальною на всі часи, - доповнює розповідь нинішня директорка та художня керівниця театру Олеся Жураківська, пояснюючи, чому повернулися до вистави, яку на сьогодні зіграли вже в 221 раз. - А ще наше завдання - примножувати напрацьоване і водночас зберігати пам'ять. Мені доже хотілося зробити її саме на спомин про великого майстра Митницького.
Тому, каже пані Олеся, для них було дуже важливо зберегти основу, адже Едуард Маркович був неперевершеним режисером, та й п'єса сама по собі дуже досконала. Одне слово, зазначає Олеся Жураківська, рішення відновити постановку, хоч і було спонтанним, але дуже правильне.
Якщо ж говорити про виставу, то вона про море в найширшому його сенсі, де людина, огорнута його хвилями, йде назустріч спокусам. При цьому інколи вона ледве втримується на його хвилях і для цього доводиться дуже сильно балансувати. А ще, як на мене, це нагадування всім нам, що не можна змінити минуле, аби пірнути в нове море життя. А може, й можна? Тут уже, мабуть, вирішувати кожному за себе. А поки що велике життєве море продовжує свій шлях, але тепер з оновленим акторським складом. І це варто бачити.
Фото автора.
