На знімку: Світлана Гресь з юними читайликами.

Вони не лише тримають освітній та інформаційний фронт, а й є осередками волонтерської і громадської діяльності, майданчиками для психологічної підтримки. Особливо цього потребують маленькі українці. Книжки нагадують їм, що навіть найстрашнішого і найпідлішого дракона можна подолати. Дитячі бібліотеки надають своїм читачам затишні куточки для творчості, зцілення і спілкування.

Про роботу Житомирської обласної бібліотеки для дітей та юнацтва розповідає її директор, голова Житомирської обласної організації Національної спілки письменників України Світлана Гресь (на знімку).

– Світлано Миколаївно, ви очолили книгозбірню після приєднання обласної бібліотеки для юнацтва до обласної бібліотеки для дітей. Чому їх вирішили об'єднати?

– Це рішення ухвалили 14 липня минулого року на сесії облради. Головний аргумент – економія коштів. При реорганізації скоротили дев'ять штатних одиниць. Я прийшла сюди працювати на початку листопада, довелося проводити об'єднання книгозбірень у дуже стислі строки до кінця року. Тоді було помітно: добре, що я нейтральна сторона, яка старалася не стати на будь-чий бік, а навпаки – об'єднати колектив.Тепер, коли після реорганізації фактично минув рік, ми вже звиклися, хоча і є певні незручності у тому, що працюємо на дві будівлі. Ще один мінус, на мою думку, в тім, що дві бібліотеки раніше завжди конкурували. Це були по суті рівноцінні установи з власною історією і традиціями, зі своїми читачами: тут молодші, там – старші. Конкуренція – це непогано: більше проводиться заходів, усім цікавіше, тож об'єднання бібліотек, гадаю, не зіграло на користь розвитку. Ще один непродуманий момент – дві книгозбірні навіть працювали у різних системах: у дитячій була МАРК-SQL, а в юнацькій – УДК. Це зовсім різні системи роботи, тому нам довелося організовувати цілий підготовчий процес, виходити на Національну бібліотеку для дітей у Києві і проводити відповідне навчання.

– Чи поменшало в бібліотеці читачів під час війни?

– Ні, навпаки! За нашими спостереженнями, свого часу дуже знизилася відвідуваність через карантин. А нині у нас багато відвідувачів,  бо учні повернулися до міста, школи відновили очне навчання. До того ж ми зараз заявляємо про себе як про публічну бібліотеку, тож до нас можуть завітати і батьки, і бабусі з дідусями. Хоча наша книгозбірня й "для дітей та юнацтва", але у нас є багато книжок, що цікаві і дорослим. Тобто вікових обмежень немає – ми раді усім.

З початку року ми видали читачам майже 398 тисяч книжок. Звісно, місяці є різні: у травні видали 14 800, а у серпні – уже вдвічі більше. Помітно, що діти повернулися до міста перед школою – і йдуть до бібліотеки... При цьому плановий показник на рік у нас був 157 тисяч, і ми його вже вдвічі перевищили. Порівняно з минулим роком читачі дуже активізувалися.

– А як війна вплинула на книжковий фонд?

– Як відомо, бібліотекам було рекомендовано вилучити з фондів певні російські видання і конкретно твори певних авторів. Ми це зробили ще торік. А от поповнення фондів відбувається не у такій кількості, як до ковіду, бо за останні три роки з обласного бюджету ми фактично не поповнювали книжки – не було прямої закупівлі. Хоча надходження нових книг були – з Українського фонду культури, за спонсорські кошти, у подарунок. Але ось саме сьогодні ми отримали від управління культури та туризму ОВА книги на 16 тисяч гривень – як подарунок до Всеукраїнського дня бібліотек. Це переважно соціально значуща література, видана за кошти області і передана нам для поповнення  фондів. Ми постійно пишемо гранти, звертаємося до видавництв, письменники нам передають книжки... Спілка письменників нам передплатила "Українську літературну газету". Ми й самі передплачуємо необхідні видання, хоч і немає на це коштів... Маємо зошит потреби: якщо приходить читач і просить якусь книжку, а в нас немає у фонді жодного примірника, то ми її записуємо і за можливості потім купуємо чи закладаємо можливість придбати. Хоча нині книги дуже дорогі, в середньому одна – 400 гривень...

– Ваш середньостатистичний читач – хто він?

– Найбільше читають діти від 8 до 12 років – і це наш основний читач. Старші читають значно менше, ще старші – ще менше. Хоча трапляється різне... Ось у понеділок прийшла до нас дівчина і каже: я ваша постійна читачка, виходжу заміж і хочу зробити у вас весільну фотосесію! Це було так приємно... Є й такі, що приходять і кажуть: я хочу вам книжки подарувати. Нещодавно дружина Грабовського передала нам цілу серію казок із бібліотеки письменника. Або люди, які виїжджають: хтось здає книжки в макулатуру, хтось просто лишає їх, а хтось – віддає в бібліотеки. Це не значить, що ми беремо всі книжки, бо багато з них - російською мовою. Але є серед них і цінні, бо, наприклад, не було видання українською, а важливо, щоб така книжка була в бібліотеці.

– Ви активно долучаєтеся до різних волонтерських і благодійних ініціатив...

– Відгукуємося на всі ініціативи, які тільки можливо. Багато працюємо і з внутрішньо переміщеними особами, і з "сонячними" дітьми – це наші постійні групи. У нас діє школа жестової мови, проходять заняття з української мови – це все безплатно, все - ініціатива бібліотеки. Дуже багато проводимо клубів, різних хабів, квестів, ігор, конкурсів... Передавали книжки українською мовою на Швейцарію, на Польщу... Взагалі, бібліотека дуже активна, вона у постійному русі. Окрім того, ми відповідальні в межах області за методичні рекомендації та інструкції іншим бібліотекам, координуємо всі всеукраїнські проєкти у регіоні серед відділень та бібліотек для дітей і юнацтва.

–- Чи змінилися через війну читацькі уподобання?

– Разюче помітно, що значно менше стали читати російською - майже нею не читають. У нас зараз фактично вся російськомовна література спущена в фонди – надаємо за потреби, коли за нею приходить читач. Але таких одиниці– переважно старші люди.

А діти дуже стеж атьза сучасними виданнями. Більшість приходить за певною книжкою, бо її хтось порадив: чи вчителька, чи подруга. Діти хочуть читати новинки і шукають їх.

– На вашу думку, які заходи з промоції книжок і читання є найефективнішими?

– Найкраще працюють ті заходи, які ми самі організовуємо. У нас зараз відділ гарно працює над тим, щоб популяризувати українську книжку, читати вірші наших поетів... Дуже гарно працюють презентації – після них теж зазвичай охоче беруть книжки. І місцеві письменники популяризують свої книги, і з інших областей приїжджають... Я прагну, щоб усі охочі могли висловитися, адже є люди, які цікаво пишуть і можуть себе показати, не будучи відомими літераторами. Навіть серед молоді – ми багато конкурсів проводимо серед молоді, для тих, хто пише і малює.

Ми надаємо культурний продукт. Бібліотека – це насамперед культурний простір. Сюди приходять не тільки за читанням – є й ті, хто приходить лише на якісь певні гуртки.

Коли я тільки почала працювати, до нас із центру творчості на Троянівській прийшли вихованці гуртка журналістики. Ці діти раніше не бували у нас, а тут побачили наш осучаснений молодіжний простір і почали ходити сюди з цікавістю. Не обов'язково приходили читати – приходили побути в бібліотеці: посидіти в навушниках, попрацювати зі своїм комп'ютером чи з телефоном. Прийшли, бо їм сподобався простір, сподобалася атмосфера.

Також до нас часто приходять в кінці навчального року на фотосесії, коли випускники роблять альбоми. А торік ми започаткували очні уроки в бібліотеці. Багато шкіл тоді працювали дистанційно, і до нас приходили вчителі, щоб провести уроки з дітьми, адже поруч – зручне укриття. Діти були у захваті – можна побачитися, поспілкуватися, навчатися, але не в школі!

Наші бібліотекарі часто – майже щотижня –- ходять у садочки, школи, виші, у лікарні – така своєрідна психотерапія. У нас є театралізовані вистави, є відділ естетично-культурного виховання – вони так цікаво розказують про митців, що я сама охоче слухаю. Співпрацюємо з багатьма громадськими організаціями, у тім числі з внутрішньо переміщеними особами (ГО "Лелека"). Співпрацюємо і з Богданом Купчинським (міська дитяча громадська організація "Все робимо самі"). Починаючи з вересня вони майже щомісяця приходять і проводять у нас засідання й клуби. Ми постійно стараємося організувати щось нове і цікаве, думаємо і вигадуємо. Працюємо щодня, окрім суботи, тож будемо раді усіх бачити!

Житомир.