Одразу біля входу в приміщенні Будинку воїна — кілька експозицій. У залі праворуч зовсім нова, «Час війни», що постійно оновлюється, — про звитяги героїв російсько-української війни від 2014-го й до сьогодення.
Нещодавно тут відбулася презентація збірок поетичних і прозових творів «Мої думки» Героя України Тараса Матвіїва. Представляли слухачам — молодим військовим — доробок свого загиблого в 2020-му сина його батьки Тарас і Валентина. Це книжки, які видали за його щоденниками.
Із продемонстрованого фільму постав справжній Воїн. Тарас Матвіїв — випускник Львівського національного університету — був не лише фаховим журналістом, а й відважним патріотом. Це підтверджує його активна життєва позиція під час Революції Гідності 2013—2014 років, де у складі ІІІ сотні Самооборони Майдану відстоював європейські цінності України. Був координатором «Пошукової ініціативи», засновником ГО «Народний легіон».
Із 2015-го Тарас (позивний «Сармат») — боєць окремої добровольчої чоти «Карпатська Січ». Навчався на курсах лідерства Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Далі — служба за контрактом у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила. «Сармат» загинув у липні 2020-го біля села Троїцького на Луганщині. Указом Президента України молодшому лейтенанту Тарасові Матвіїву присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
«Простір сина був для нас святим, — розповіла Валентина Матвіїв. — Уже після трагічної загибелі ми взялися упорядковувати його речі та натрапили на зелену течку із записами. Там був есей «Як будете ховати», де є слова — наче дороговказ для молоді: «Будьте гідними ранкового сонця». Відкрили нашого Тараса по-новому, коли читали ці рядки.
«Земля повна життя. З неї ми вийшли, до неї повернемось. Коли порохи виїдають очі, в черевики лізе пісок, а металеві траки стирає криця — усе нагадує нам: смерті нема — є лише повернення», — це так само із Тарасових записів.
Батьки знали, що він ще студентом багато нотував, а тут натрапили на цілий скарб! Так виникла ідея видати книжки «Мої думки». Звісно, то важка емоційна робота, але водночас і збереження пам’яті про сина, в якому поєднувалося чимало шляхетних рис справжнього українця — працьовитість і релігійність, потяг до науки та мистецтва.
«Тихий подих. Тихий подих кульбаб, — зачитує Валентина Матвіїв останні записи, зроблені за два місяці до загибелі сина. — Заросла башта танку. Кладовище старих вагонів. Хитка метафора неповернень тих, хто прагнув будь-що повернутись. Що гуртує моїх людей? Смуток дружини і лють: вона довго-довго слухатиме гудки, коли дзвінок похоронки обірветься. Грьобані москалі! Бездушні! Наші горнила розпечені ждуть. Бруд, втома, піт. Перемога пахне гидко. Комірці генералів накрохмалені. У шухляду замикаю своє серце в пітьмі. Прикінцевий час. Коли замкнені храми і цвинтарі — наші бліндажі відчинені. Імла розлилась у заплавах Лугані. Безсонна ніч над тобою...»
За словами мами Героя, книжки — то Тарасові діти, які мають жити, пробуджувати інших. У них зібрано записи зі студентських років журналіста, офіцера ЗСУ Тараса Матвіїва. У них усе його свідоме життя: поривання серця, загострене відчуття справедливості, жага боротьби і стремління до високої мети.
Твори розміщені в хронологічному порядку: таке побажання автора, про яке батьки дізналися за завчасно набраними нотатками на аркушах А4 в тій зеленій канцелярській течці. Серед тих думок читач знайде ліричні зізнання закоханого юнака і серйозні міркування про політику, християнські та моральні цінності, про революцію і війну, національні основи українця — вже дорослого чоловіка. Двотомник упорядкований і тематично, щоб за окремими розділами читач знайшов близьке до свого моменту життя.
Вишукане дизайнерське оформлення доповнюють фотоврізки з автентичним почерком автора.
«Ми живемо в час героїв, коли багато захисників віддають життя за соборну незалежну Українську державу, — мовила Валентина Матвіїв. — Коли навіть єдина душа гине — гине чийсь Всесвіт: бо це ненароджені діти, це несповнені мрії, плани. Про Тараса знято два документальні фільми: після його загибелі багато людей відгукнулися. Один із них — «Воїн» журналіста Олега Василевського, який нині сам воює на Запорізькому напрямку».
На фасаді факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка відкрили меморіальну дошку на честь випускника, Героя України Тараса Матвіїва. Тепер пам’ять про захисника збережуть і в Будинку воїна. Тяглість традицій — таке відчуття, коли споглядаєш й інші тематичні виставки в приміщенні: про звитяги вояків ОУН-УПА, «У боротьбі за незалежну Україну: від дідів до внуків» та «Від людини до символу», присвячені воїнам-захисникам України у різні періоди розбудови держави, утвердження та боротьби за незалежність.
Львівська область.
Фото автора.
