Завтра — День працівників освіти
Скільки її не запитуй про власні мрії, бажання чи захоплення, вона все одно розповідає про своїх маленьких вихованців. Вчитель від Бога? Та що тут скажеш, навіть журналісти «Голосу України» звернули увагу на цю диво-вчительку після спілкування з мамою однієї з учениць.
— Три школи перебрали, поки не побачили теплу усмішку нашої Світлани Миколаївни. І на перших батьківських зборах не застала звичну картину, коли загинають пальці, перераховуючи, скільки всього купити для школи. Навпаки. Тут мені давали поради, як треба підготувати мою дитину до початку занять.
Після такого непрозаїчного вступу хочемо назвати людину, про яку йдеться — це Мироненко Світлана Миколаївна, вчитель вищої категорії середньої загальноосвітньої школи №84 Печерського району Києва, розповіла нам мама Юля.
Ще змалечку майбутня «шкільна мама» знала, що стане вчителькою молодших класів. Першими слухняними учнями були ляльки, а далі — власні вчителі порадили вступити на педагогічний факультет. Сім’я не могла не підтримати таке прагнення, підтримує і нині. Єдине, та й то жартома, колись сказав чоловікові Світлани рідний дядько, чия дружина вже не перший рік вчителювала, щоб той тримався, бо в нього дружина — Вчителька.
Недарма відомий грузинський педагог Шалва Амонашгвілі сказав, що всі професії йдуть від вчителя, і лише вона — від Бога.
За 22 роки загального педагогічного стажу Мироненко провела, чи не буквально, за руку — шість випусків молодших класів. Вчителювання вважає своєю пристрастю, а не просто роботою. Найголовніше, як зазначила сама Світлана Миколаївна, — бачити в кожній дитині особистість, яку потрібно адаптувати до колективу, вчити не просто наук, а розуміння і співпереживання, давати змогу пізнавати світ.
Будні нашої героїні вдало поєднуються зі ще одним захопленням —подорожуванням. Поїздка з класом до Чернігова, Переяслава-Хмельницького, Умані, чи в улюблене місце дітей — на страусову ферму, стає найкращою розрядкою від будь-яких переживань. Та й власні подорожі за кордон — до Болгарії, Угорщини, Франції, врешті-решт, зводилися до роздумів про нові методи викладання. Чого лише варте залучення зовсім маленьких першачків до «кола дружби», яке допомагає дітлахам знайомитися з однокласниками, розвивати в собі сміливість, дивитися на світ з позитивом та прагненням дізнаватися щодня побільше нового.
Ми завітали до школи, коли щойно закінчився урок природознавства, який так люблять учні Світлани Миколаївни. Діти юрбилися біля мікроскопа, в який розглядали все, що потрапляло до рук. Навіть купюра в дві гривні, яку, мабуть, батьки дали на обід, потрапила під скрупульозне вивчення.
Так він, мабуть, і пізнається — цей світ. Спочатку тебе веде за руку батько-мати, далі — перша вчителька. І коли шлях показують такі професіонали, як Світлана Мироненко, то «власний мікроскоп» завжди покаже що справжнє, а що — ні.
Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.
