В Україні сотні таких містечок, як районний центр Кам’янка, що на Черкащині. Та про абсолютну більшість з них мало хто знає. А от про Кам’янку знають або чули майже всі, хто цікавиться минувшиною рідного краю. Тут розташований державний історико-культурний заповідник, збережено чимало унікальних будівель минулих століть. Проте навіть пам’ятки історії, культури, природи цього мальовничого куточка не рятують його, як і сотні інших райцентрів нашої держави, від деградації.

Славна історія, сумне сьогодення

У населеному пункті, що розкинувся на скелястих берегах річки Тясмин, жили і збиралися цікаві, неабиякі люди. Наприклад, Пушкін і Чайковський, а також — декабристи. Про них знав кожен радянський школяр. Тож до Кам’янки мало не щодня їхали автобуси з екскурсантами не лише з України, а й з інших республік колишнього СРСР і навіть з-за кордону. Завдяки цьому про пам’ятки історії, архітектури, культури, природи, пов’язані зі згаданими особистостями, належно дбали, місто чепурили.

З переходом Кам’янки у володіння російських землевласників, почала розвиватися промисловість. Першою, у 1820 році, запрацювала винокурня. У 1844-му — цукровий завод. Власники Кам’янського маєтку Давидови відкрили суконну фабрику. Почали випускати продукцію миловарний і свічковий заводи. Одночасно з розвитком промисловості в містечку розгорталася й торгівля. Кам’янка мала вигідне географічне розташування — на перетині важливих торгових шляхів, що вели з Києва на південь та із заходу на схід. До того ж тут була залізнична станція.

Згодом у Кам’янці збудували потужний спиртовий завод і сірникову фабрику. У 1936-му — філію Першого Московського шарикопідшипникового заводу, яка поклала початок машинобудуванню в місті. Після війни запрацював новий маслозавод, реконструювали спиртовий і цукровий.

На час проголошення української незалежності у райцентрі налічувалося понад 40 виробництв. Найпотужніші — машинобудівний та цукровий заводи, спиртогорілчаний комбінат, хлібозавод, молочний комбінат, ремонтно-транспортне підприємство, промкомбінат, завод продтоварів, елеватор. Для жителів 23-тисячного міста робочих місць було більш ніж достатньо.

— На жаль, все це залишилося у минулому, — з сумом констатує колишній працівник машинобудівного заводу, а нині пенсіонер Сергій Дяченко. — На нашому підприємстві працювало понад три з половиною тисячі робітників. Це був флагман машинобудування України. Тепер на заводі й трьохсот працюючих не набереться. Він ледь-ледь жевріє. На цукрокомбінаті трудилося понад тисячу чоловік. Нині від виробництва, заснованого ще у XІX столітті, залишилася одна труба. Новоявлені власники порізали всі цехи на металобрухт і вивезли...

Не стало також у райцентрі хлібозаводу, ремонтно-транспортного підприємства, промкомбінату, райагробуду, сільгоспхімії, виробництв геологічної експедиції, зупинився спиртогорілчаний комбінат.

— Легше сказати, що залишилося, ніж те, що було, — погоджується з думкою ветерана заступник міського голови Сергій Чередниченко. — Ще донедавна одне товариство орендувало у спиртогорілчаного комбінату цех і випускало кілька популярних марок горілки. Однак й воно закрилося. Солідних бюджетоутворюючих підприємств у Кам’янці, по суті, не лишилося. Хіба що якось тримається молокозавод.

Була трудова, стала торгова

З міста «трудової слави» (таку назву має місцева районна газета, котра у кліше увічнила недавнє минуле краю), Кам’янка перетворилася на населений пункт пенсіонерів. Роботи у райцентрі немає, і молодь вирушає на її пошуки до великих міст. Зменшується кількість дітей і доводиться закривати дошкільні виховні заклади. Влада має намір «оптимізувати» ще й загальноосвітні школи. Утім, батькам поки що вдається обстоювати їх функціонування.

— Це правда, що у Кам’янці важко знайти роботу, — розмірковує підприємець В’ячеслав Свірський. — Але ніде правди діти, що й люди зледащіли і не хочуть напружуватися. Ось недавно Жаботинський цегельний завод порозвішував по всьому центру оголошення про прийом на роботу з підвезенням службовим автотранспортом. Ну то й що? Мало хто звернувся за тими об’явами. Молодим, наприклад, хочеться, щоб абияк працювати, а багато заробляти. Не знаю, де вони беруть гроші, але жоден бар у містечку не стоїть порожнім.

Схоже, втративши промисловість, місцевий люд згадав про те, що в Кам’янці колись багато баришували. Тому тепер торгують усі, кому не ліньки. Крамниці, «маркети», забігайлівки на кожному кроці. Базар з турецько-китайським мотлохом, як для маленького містечка, величезний. Та й дорога, що веде до нього, перетворилася на суцільне торговище. Саме тут відчувається якась ділова активність, будуються нові торговельні «точки», купчаться, сперечаються, гендлюють люди. А над Тясмином виріс новий шикарний ресторан. Отже, люди з грошима усе-таки є, і вони не соромляться їх з шиком витрачати.

Дві частини міста

Незважаючи на суспільні катаклізми, історична частина Кам’янки все-таки затишна. Вона зберігає якусь невловиму ауру шляхетності й аристократизму, котру, очевидно, принесли ще Давидови і романтичні декабристи. Тут підтримуються в належному стані знакові будівлі, пов’язані з перебуванням Пушкіна і Чайковського. Як і раніше, вабить тінистими алеями старовинний парк з цікавими скульптурами. Його навіть оновили. У літературно-меморіальному музеї часто проводять музичні вечори «при свічках». У Пушкінському гроті — поетичні зустрічі. Наукові працівники заповідника — великі ентузіасти. Вони навіть створили свій власний камерний оркестр.

Шкода, що колись мальовничий Тясмин зі знаменитою Пушкінською скелею майже не використовується з екскурсійною метою. За останні роки річка заросла водоростями і обміліла. Нікого не цікавить, що саме на Тясминському каньйоні збереглися унікальні для науки реліктові мохи льодовикового періоду і рідкісні рослини.

Друга частина міста, пострадянська, дуже різнопланова і еклектична. У центрі, на фоні ресторану, державного прапора незалежної України і прапора Партії регіонів, крокує кудись у невідомість вождь світового пролетаріату. На нього  з-під стін райдержадміністрації похмуро поглядає Тарас Шевченко. Неподалік автостанції стоїть скромний обеліск кам’янчанам, загиблим в останню війну. Біля базару просять пожертви на будівництво храму Покрови Пресвятої Богородиці. Зводиться церква на вулиці імені Леніна... Сусідять пам’ятники жертвам голодомору і «афганцям». Є навіть меморіальний знак комсомольцям-чекістам, а борцям за УНР — немає. Хоч саме у Кам’янці діяв підпільний штаб повстанців знаменитої Холодноярської республіки. Родом з Кам’янського району член уряду УНР Федір Швець, той самий професор Київського університету, що проголосив на Софійському майдані історичний Акт Злуки. Проте ні вулиці його імені, ні пам’ятного знаку в райцентрі немає.

Здається, кам’янчани у своїй більшості чомусь мовчазні і насторожені. Коли їх щось запитаєш, вони підозріло глипнуть, подумають, а тоді вже обережно дадуть відповідь. Напевне, ця обережність, та й байдужість, завадили у свій час підтримати Володимира Гарнагу, міського голову, талановитого господарника і пристрасного патріота свого міста. Постійні переслідування, тиск «згори» підірвали здоров’я щирої, порядної людини, і вона пішла з життя. Не догодив сильним світу цього й наступний після Гарнаги міський очільник. Йому довелося добровільно скласти повноваження, аби не повторити сумну долю Гарнаги. Тепер Кам’янка без керма і вітрил...

І все ж, культурно-мистецька Кам’янка, попри соціальні негаразди і політичні вітровії, живе своїм життям. Не так багато, як раніше, але приїжджають екскурсії до літературно-меморіального та історичного музеїв, до картинної галереї. Кожного листопада у місті проходить відкритий конкурс піаністів і скрипалів пам’яті Петра Ілліча Чайковського. У ньому беруть участь вихованці музичних шкіл України імені Чайковського та районні школи мистецтв. І не тільки України. Сюди їдуть діти й з інших країн. Торік було 60 учасників. Проводить конкурс Кам’янський державний історико-культурний заповідник у дитячій музичній школі імені П. Чайковського (на знімку), з якої вже вийшло чимало відомих композиторів і музикантів. Кам’янчани пишаються, що їх земляк, Леонід Любовський, відомий у Росії композитор, лауреат Державної премії РФ, професор. Він щороку навідується на батьківщину.

Музичну школу збудували 1990 року до 150-річчя від дня народження П. Чайковського. Ошатна споруда стала окрасою міста. Навчалися у ній 400 дітей. Нині, на жаль, тільки 140. Куций місцевий бюджет може утримувати лише таку кількість учнів. Оце і є той реальний наслідок закриття підприємств і скорочення робочих місць. У міській скарбниці немає коштів. Зате у просторому приміщенні музичної школи звільнилися місця для кабінетів чиновників відділу культури, соцзабезу і навіть ... перукарні.

Що ж чекає на Кам’янку в майбутньому? Як повернути її колишню славу? Як вдихнути нове життя у «старі міхи»? Відповідь на ці запитання ми шукали з багатьма кам’янчанами. Більшість висловлювали думку про те, що створити нові підприємства і робочі місця можуть лише інвестиційні проекти. Як внутрішні, так і зарубіжні. Позитивні результати таких фінансових вливань добре видно на прикладі агропромислового комплексу Кам’янського району. З допомогою інвесторів побудовано тепличний комбінат з вирощування ранніх овочів, свиновідгодівельний комплекс, модернізовано елеватор.

Кам’янка — дуже вигідне місце для розташування підприємств легкої, харчової, переробної промисловості. Старовинне місто зовсім не вичерпало потенціал туристичної галузі, зокрема, й зеленого туризму. Однак, щоб злагоджено запрацював ланцюжок бізнес-проектів, потрібна згуртована команда фахівців, активність і професіоналізм працівників органів місцевого самоврядування, небайдужість територіальної громади. На превеликий жаль, ні того, ні іншого у Кам’янці немає. Поки що. Проте, можливо, не сьогодні, так завтра, нові, обізнані менеджери, організатори суспільно-громадського життя з’являться і в таких невеликих містечках, як Кам’янка. Час-бо не стоїть на місці.

Черкаська область.

Історична довідка

Перша письмова згадка про Кам’янку датується 1649 роком. Тоді польський король Ян Казимір передав слободу разом з іншими населеними пунктами у спадкове володіння Богдану Хмельницькому. Після другого поділу Польщі, 1793 року, Кам’янка — у складі Російської імперії, як волость Чигиринського повіту Київської губернії. Наприкінці ХVІІІ століття Кам’янка стає центром маєтку відомої дворянської родини Раєвських—Давидових. У 1820—1822 роках гостинних аристократів відвідує О. Пушкін, де знайомиться з членами Кам’янської управи декабристів.

Майже тридцять років поспіль проводить літо у Кам’янці, у своєї улюбленої сестри Олександри Давидової, П. Чайковський. Досі вціліли будівлі ХVІІІ—початку ХІХ століть: кам’яний грот декабристів, водяний млин, Зелений будиночок, у якому творив свою безсмертну музику всесвітньо відомий композитор.

 

Тепер у збереженій історичній споруді Давидових — літературно-меморіальний музей Пушкіна і Чайковського. У місті діє державний історико-культурний заповідник.

Кам’янка сьогодні

Райцентр розташований за 62 кілометри від Черкас.

Через місто проходить залізнична магістраль Київ—Одеса та автотраса Київ—Донецьк—Ізварине. Населення — 12608 осіб.

За перше півріччя 2013 року народилася 61 дитина, померло 120 людей.

 

Народжуваність становить 9,8 відсотка, смертність — 19,2. У райцентрі один ліцей і три загальноосвітні школи.

Фото Олександра ВІВЧАРИКА.