Родині Сергія та Олени Федотових, де одинадцятеро дітей віком від одного до шістнадцяти років, через воєнні дії довелося покинути рідний Харцизьк, що на Донеччині, і шукати притулок у Західній Україні. Наразі таким пристанищем для Федотових стало село Баранне, що у Радивилівському районі на Рівненщині.
Глава сімейства Сергій Вікторович із приводу багатодітності жартує: мовляв, колись обмовився, що чудово було б мати свою футбольну команду. Незчувся, як здійснилося!.. З дружиною Оленою Василівною у них тепер саме одинадцятеро діток. За кожне дитя дякують Богу.
— Донедавна у нас навіть і думки не було покидати рідний Харцизьк, — каже Сергій Федотов, — хоч, звичайно, труднощів у житті не бракувало. Зокрема, житлових, бо мешкали ми у двокімнатній орендованій квартирі. Щоб усім вистачило місця на нічліг, ставили двоярусні ліжка, розкладні дивани. Працював спочатку монтажником, мав хороший заробіток. Потім фірма розвалилася, записався в бригаду з встановлення пам’ятників. Одне слово, без діла не сидів ніколи... Чекали ми як багатодітна сім’я на поліпшення житлових умов від держави, в черзі на житло стояли. Утім, яке там житло, коли йде війна. А зважилися на переселення не заради себе — заради дітей.
На цей крок вплинув також житель села Баранне Тимофій Мулик. Вони знайомі з 2008 року. Отож коли Сергій зателефонував до Тимофія, щоб поцікавитися ймовірним поселенням десь у Львівській області, той запропонував: «Навіщо у Львівській? У нас у Баранному є підходяща будівля».
— Ось так ми з двокімнатної квартири за тисячу кілометрів переїхали в двокімнатний будинок, — каже глава сім’ї.
Оселя потребувала ремонту, відповідно Мулики з Федотовими і з іншими мешканцями Баранного її підлатали. Облаштували санітарний вузол. Благоустроїли. І вже третій місяць переселенці зі сходу господарюють тут.
— Чесно кажучи, коли рушали в далеку дорогу, тривога стискала груди. Бо ж не знали, як нас у далекому краю зустрінуть, як сприймуть, — продовжує ділитися своїми враженнями Сергій Федотов. — Коли ж приїхали, ледь не розплакалися від виявленого добра. Одні сусіди допомогли продуктами, другі — одягом, ще хтось — солодощами для дітей. Здалося, ніби все село прийшло нам на поміч. Потім отримали допомогу від Червоного Хреста. Затим оформили документи на належні соціальні виплати і вже їх отримуємо. Щодо мого працевлаштування, то пішов на роботу в меблевий цех, допомагаю майстрам. Щодо побуту, то в нашій хаті тепло, працює газовий котел. Маємо достатній запас продуктів. Двоє дітей ходять до школи в сусіднє село Крупець. Найстарший син оформився в Радивилові в професійний ліцей. Йому тут дуже сподобалося, каже: звідсіля навряд чи поїде. Зрештою, зараз і нема куди їхати... Але ж немає воєн, які були б вічними. Ми віримо у те, що в Україні запанує спокій.
Млинів
Рівненської області.
Фото автора.
