Як уже повідомляв «Голос України», 23 жовтня ц. р. відбудуться парламентські слухання на тему «Доступність та якість загальної середньої освіти: стан і шляхи поліпшення». Редакція продовжує публікацію матеріалів з цієї проблематики (початок розмови у газеті за 11 та 13 вересня 2013 року).

Підтримує громада

Маленька школа нині немодна, нерентабельна, обтяжлива для влади, а, значить, неперспективна. Десятки їх уже зникли з освітянської мапи краю. Над багатьма нависла загроза закриття. Невже у сільських закладів, котрі й раніше не відзначались особливим розмахом і масштабністю, і справді немає майбутнього?

Відповідь на це запитання намагалась знайти у Ленковецькій школі, що у Шепетівському районі. З одного боку, це типовий приклад малокомплектного закладу. Разом із тими, кого автобусом привозять сюди із сусідніх сіл, набереться трохи більше сотні дітей. Весною було дев’ятеро випускників, нині лише семеро першокласників.

Але, от диво, про закриття ЗОШ ніхто й мови не веде. Навпаки, її демонструють як зразок для всієї області, яка активно допомагає. Так в чому ж секрет успішності здавалося б такого «неуспішного» за теперішніми мірками закладу?

Він сяє, як нова копійка. Ленківці бережуть свою школу. Батьки розповідають, що великих коштів на її утримання сільський люд давати не може: в рік на одного учня припадає не більше сотні гривень, котрі традиційно йдуть на ремонти чи купівлю чогось необхідного. Зате сил не шкодують, коли треба побілити, пофарбувати, прибрати...

Та й діти навчені працювати. На сорока сотках вирощують картоплю, ще на дванадцяти — інші овочі. Поруч сад, продукція якого піде до їдальні і допоможе здешевити обіди.

Особлива гордість — пасіка і навіть гурток бджолярів. Три роки тому зібрав його колишній вчитель праці Валерій Синиця. Спочатку поставив у шкільному садку пару своїх вуликів, а тепер їх десяток. Восьмикласник Максим Гінчин та п’ятикласник Богдан Новацький (на знімку) вже потомственні бджолярі, бо в одного батько, в іншого — дід давно займаються цією справою. Усе, що роблять ленківчани для своєї загальноосвітньої, важко підрахувати у грошах. Але результат очевидний — маленька школа живе повноцінним життям.

Справжні знання коштують дорого

Голова Славутської райдержадміністрації Олег Несен розповів, що протягом трьох останніх років на харчування учнів не купували жодного кілограма овочів — все було вирощене на пришкільних ділянках. І цього сезону зібрали городини майже на сто тисяч гривень. У результаті собівартість шкільного обіду становить сім гривень, третину цієї суми перекрили саме овочі та фрукти зі шкільних городів.

Погодьтеся, для галузі, яка готова закрити десятки шкіл, аби зекономити кошти, це вкрай важливо. І в Славутському районі нині тішаться, що річні видатки на одного учня не перевищують 13,5 тисячі гривень. Це один із кращих показників в області, і майже вдвічі менший, ніж у тих закладах, від яких хочуть позбавитись.

Уроки фінансового виживання, які змушені освоювати сільські школи, справді вкрай важливі. Але не тільки вони самі рятують себе від закриття. Бо, якщо говорити про школу у Ленківцях, то не можна не сказати добре слово про місцеве господарство, котре плекає її та ще й дитячий садок. Як розповів його керівник Іван Вичавка, за останні п’ять років для школи виділили близько шестисот тисяч гривень. Не шкодували і для дитсадка. Не варто лукавити: хоча б яким запальним був ентузіазм учителів та завзятою підтримка батьків, хороші знання важко дати...

...Славутський обласний спеціалізований ліцей-інтернат поглибленої підготовки учнів у галузі науки, де навчаються переважно сільські діти, ще пару років тому був просто злидарем. Що дивуватись, коли він розмістився у приміщеннях ще XVІІІ століття. Навіть тепер, попри часткові ремонти, ліцей не вражає зовнішнім блиском. Зате яка «начинка»! Ось клас фізики, приладдя для якого обійшлося в півмільйона гривень. Ось — хімії, що коштував 360 тисяч гривень. Таких в області немає. Та головне — із рівнем знань, які ліцеїсти здобувають у цих класах, мало хто може зрівнятись. Приміром, середній бал під час цьогорічного ЗНО з математики сягнув 197.

Думки вголос

На одній із колегій ОДА пролунало: бідні сільські школи закрили, зате рівень знань в області зріс на 40 відсотків. Сказати відверто, важко провести залежність між цими показниками. Втім, як і виміряти загальний рівень знань, освіченості, начитаності. Та й навряд чи потрібно нагадувати, що і глибинка народжує самородків.

Подумалось про інше: чи справді таке вже велике добро робимо для сільської дітвори, створюючи навчальні округи, намагаючись будь-що «підтягнути» рівень знань до небачених висот. Мало хто у майбутньому стане науковцем. Очевидно, більшості потрібна добротна середня освіта. І тієї, що дають сільські вчителі у невеликих класах, цілком достатньо. Зрештою, саме за таким принципом будується освітній процес у багатьох фінансово і соціально стабільних країнах. Чому ж ми все ще вимірюємо рівень освіченості показниками, балами та відсотками?

А в результаті тільки торік кількість загальноосвітніх навчальних закладів в області зменшилась на два десятки. До певної міри можна виправдати це тим, що й число учнів скоротилось на півтисячі. Але вже цього вересня до першого класу пішло на 210 діток більше, ніж торік. Невже нічого не вчить гіркий досвід масового закриття дитсадків, що обернувся дефіцитом місць?

У департаменті освіти констатують: надзвичайно гострою залишається проблема утримання та належного забезпечення діяльності шкіл з малою наповнюваністю учнів. Таких в краї залишається 290, тобто більше третини. Причому понад півтори сотні з них — це школи, що мають до ста учнів. Тобто приблизно такі, як у Ленківцях. Але ж там ніхто й не думає скаржитись на рівень знань та якість викладання. То як із такими школами бути: закривати чи пропагувати?

Хмельницька область.

 

Фото автора.