Серце Одеси — Дерибасівська, а нерв — на міських околицях

Щоправда, час для них не йде вперед, він немов зупинився. 20 років на одеських околицях люди борються за право на життя. Вони вже давно не сподіваються на допомогу влади, чудово розуміючи, що окраїнний світ цікавить чиновників лише в період проведення виборчої кампанії, коли кандидати обрушують на одеситів нездійсненні й безглузді обіцянки — від будівництва швидкісного трамвая до відкриття супермаркетів. Вибори проходять, передвиборні плакати жовтіють, кандидати зникають і тільки залишаються як нагадування спогади про обіцянки гідного життя. А його все немає й немає. І коли воно прийде — невідомо.

Найлегендарніша й водночас «найубитіша» околиця Одеси — це, безперечно, селище «Більшовик», або Балтовка, як називають його місцеві аборигени. Мало хто знає, що саме в тутешніх місцях, а не на Дерибасівській перебуває географічний центр Одеси. У цей загублений світ громадським транспортом можна потрапити лише два рази на день — такий графік роботи 105-го автобусного маршруту.

Кажуть, що до війни з Ярмаркової площі сюди ходив трамвай №7. А на місці нинішньої Балтовки розташовувались колись дві слобідки — Солдатська (в ній селилися ветерани та інваліди) і Балтовка (її облюбували м’ясники).

Ще не так давно тут було промислове серце Одеси — працювали маслозавод, взуттєва й мануфактурна фабрики, завод із виробництва лінолеуму, три шкіряні фабрики. А на тутешній Волячий ринок приганяли для продажу велику рогату худобу з усього півдня України. Про ті часи сьогодні свідчать ніби завмерлі каркаси житлових будинків і гуртожитків, що руйнуються на очах, із зяючими порожніми віконними прорізами. Про минуле нагадують розповіді про те, що три тутешні дитячі садки були кращі в Одесі.

А ще тут ростуть очеретяні джунглі. Від насосної станції до самого Хаджибейського лиману вулиця Балтська дорога пробивається крізь очерет. З одного боку — рукотворний дренажний канал, із другого — схил Жевахової гори. Місцеві жителі впевнені, що в очеретах знайшло житло місцеве лох-несське чудовисько — велетенський кабан, що виходить уночі із заростей на полювання.

Та чи мешкають у цих моторошних місцях люди? Уявіть собі — живуть. Діти ходять у школу й дитячі садки, дорослі вибираються на «велику землю» на роботу. І тут точно знають, що про них забула міська влада, що перспектив для того, щоб вибратися з розрухи й життя в нетрях у них практично немає. Похмуре, безпросвітне життя одеської глибинки стало нервом невеликого вірша поетеси Ксенії Чекоданової «На городской окраине»:

Чого більше в цих рядках? Туги безпросвітної? Покірності й смиренності? Тут — розпач від неможливості покінчити з життям у нетрях і вирватися з них.

Вулиць, провулків, завулків і тупиків на околицях міста безліч. Деякі й назв не мають. І листоноші «часом божеволіють», розшукуючи адресатів.

Як правило, на міську околицю важко дістатися. І це цілком поясненно: громадський транспорт тут не ризикує з’являтися через відсутність доріг, а таксисти, почувши адресу вулиці, заламують таку ціну за проїзд, що дешевше доїхати з Одеси до Києва.

Щоб потрапити, приміром, до іншого окраїнного району — Ленселища — (воно за півгодини їзди від залізничного вокзалу), потрібно набратися мужності й дочекатися появи автобуса №280. Його тут називають «міфічним летючим голландцем», тому що інтервал руху — 30—40 хвилин. Ну та добре — автобус. З’явився він перед вами, а водій має такий вигляд, немов фінішував на одному з етапів ралі «Париж—Дакар». Якщо на центральних вулицях Ленселища автомобіль ще може пересуватися, то на периферійних вулицях лишень на позашляховику й проїдеш.

Наталя Корнієнко, що займає посаду голови СОН «Ленінський» ось уже 12 років, бідкається що на вулиці Комінтерну, де розташовуються церква, ощадкаса, міліція, а також керівництво СОН, м’яко кажучи, коїться неподобство.

Одесити — не верблюди й обходитися без води, навіть кілька днів, вони не можуть. А вода в тутешніх місцях — золота.

Річ у тім, що мережі водопроводу є господарськими, і не перебувають на балансі «Інфоксводоканалу». У результаті місцеве населення, уклавши договори з підприємством, оплачує за надавані послуги за тарифом, але характер цих послуг обмежується тільки подачею води в мережі, а вони... вже не придатні для експлуатації.

Такий стан справ склався історично. Більшість комунікацій на цій території прокладено ще в 50-ті роки минулого століття, коли активно велась забудова приватного сектора. Люди самостійно підключали водопровід від мереж до своїх будинків, але якщо ремонт внутрішньобудинкових мереж — винятково турбота власників будинків, то ремонт загальноміської мережі вони просто не потягнуть — це має бути турботою міста.

Проблема водопостачання в Ленселищі — аж ніяк не проста. У жителів цілої низки вулиць вода у кранах просто відсутня — проблема не розв’язується роками!

Центральні комунікації на околицях західної частини Одеси перебувають без так званого підкачування, тобто вода надходить сюди самопливом. А це означає, що в перших ланках мережі вода є, а до кінцевих ланок вона вже не доходить.

Автоматично вирішення питання перекладається на плечі місцевого населення. Але навіть якщо жителі замінять труби й підключаться до іншої магістральної труби — все одно води може й не бути.

А слово «каналізація» в тутешніх місцях не вживають уже років 100. Ленселище і селище Дзержинського (так само як, приміром, селище Сахарне) не мають головного каналізаційного колектора, котрий дав би можливість позбавити домовласників необхідності користуватися вигрібними ямами. Ця проблема потребує найнегайнішого розв’язання. Мало сказати, що у приватних будинках вигрібні ями наповнюються швидко, а асенізаторські машини не мають узаконеного пункту зливу нечистот. Обслуговуючим підприємствам доводиться скидати стоки в будь-який зручний колектор, який вони знають. Другий нюанс: понад 80 відсотків вигрібних ям — негерметичні. За величезну кількість років (у процесі насичення ґрунту хімічними речовинами, органічними сполуками й мікроорганізмами) на цих ділянках, можна сказати, формуються «критичні зони» — є небезпека виникнення епідемій і локального екологічного лиха.

Нагадаю, що викачування нечистот із вигрібних ям — «задоволення» не з дешевих. А от проведення каналізації в будинки від центральної магістралі окупилося б досить швидко й коштувало щомісяця набагато дешевше. Рахуйте: одне викачування обсягом до 3,8 кубометра стає мешканцям у межах 200—300 гривень. В осінньо-зимовий період вигрібні ями наповнюються швидше й доводиться замовляти асенізаторську машину по 2—3 рази на місяць, що знову свідчить на користь каналізації.

А взяти, приміром, зовнішнє освітлення. Вулиці в непроглядній         темряві, на них бояться заходити листоноші й приїжджати карети «швидкої допомоги».

Міська влада запланувала відновлення зовнішнього освітлення, включаючи заміну старих дерев’яних стовпів, які викликають побоювання в місцевих жителів. Заплановано будівництво нового дитячого садка в парку на перехресті вулиць Самарська і Кленова. Ініціатива будівництва в селищі нового дитячого садка йде від самих жителів. Цю ініціативу підтримав голова Одеської обласної державної адміністрації Едуард Матвійчук.

Ленселище практично позбавлено «оазисів» у зелених зонах, тобто дитячих ігрових майданчиків. Але є місця, облаштувати які новими майданчиками цілком доречно, тим паче що будівництво дошкільної установи вирішило б питання з нестачі місць у дитячих садках №9 і №125, що обслуговують і так густонзаселену територію. Але чи буде виділено зазначену суму цього року — поки що невідомо.

Околиці Одеси вже давно стали електоральним полем, на якому намагаються робити політичну погоду кандидати в різні органи влади. Чого тільки вони не обіцяють мешканцям нетрів! Досі жителям мікрорайону «Селище «Більшовик» пам’ятний приїзд перед виборами 2010 року Олексія Костусєва. Скільки було обіцяно! А скільки обіцянок залишилося на папері?

Двічі — 2004-го і 2012-го — міська рада приймала програми із благоустрою околиць Одеси. Незважаючи на різницю в роках, обидві програми надто схожі одна на одну. Що й не дивно — час іде, а проблеми залишаються нерозв’язані.

Одна з найпроблемніших околиць Одеси — селище «Більшовик». На додачу до всіх комунальних проблем «більшовики» вже кілька років страждають від перманентного потопу: течуть водо-

провідні труби. Починалося все добре: в 2004—2005 роках проклали нові труби з 50-річною гарантією. Однак сьогодні ніхто не може знайти ні документації, ні тієї приватної фірми, що виконувала роботи, ні грошей на те, щоб виправити ситуацію. За словами членів СОН «Жеваховський», труби тоді поставили не водопровідні, а... каналізаційні та ще й із дефектом. І тепер ріки вулицями Кавказька, Февральська, Звонка, Холмиста розливаються не рідше разу на тиждень. Дотепер не вдалося знайти жодних документів стосовно джерела фінансування робіт у 2004—2005 роках (і яка саме фірма їх проводила!).

Представники СОН «Жеваховський» розповіли про те, що вісім років тому було підписано й акт виконаних робіт, і акт про проведення випробувань, і документи про переведення водопроводу на баланс Суворовської райдержадміністрації. Але все це виявилося «липою».

Нагадаю, що на програму із благоустрою околиць міста було заплановано виділення 67 мільйонів гривень. Ці кошти передбачалося спрямувати на утримання доріг і вуличного освітлення, капітальне будівництво.

Перший етап реалізації програми — 2012 рік і 19 мільйонів гривень на його реалізацію. Рік минув, звіту про використання коштів і реалізацію першого етапу немає. Це, до речі, у традиціях нинішньої міської влади — прокричати «ура», а в атаку не піти.

2012-й, якщо дотримуватися пунктів програми благоустрою околиць міста Одеси повинен був стати роком початку масштабних робіт із порятунку проблемних районів міста. У СОН «Балтський» виділялося 300 тисяч гривень на розробку проектно-кошторисної документації із захисту територій від підтоплень ґрунтовими водами (каналізування мікрорайону). І в 2013 році на ці самі цілі планувалося виділити ще 300 тисяч гривень. Виділили? Таємниця велика міститься в цьому запитанні, тому що ніхто, хоч би до кого ми зверталися стосовно цієї теми, відповісти не зміг. А як витрачалися 390 тисяч на ремонт водопровідних труб на вулиці Агрономічній? Чи було проведено технічну й біологічну рекультивації зовнішніх земель на вулиці Нікітіна та в 

3-му Ізвєстковому провулку? А як було використано 300 тисяч гривень із бюджету міста на капітальний ремонт греблі озера Криве в районі вулиць Ізвєсткової та Республіканської?

Повторюю, одесити абсолютно не поінформовані про перебіг виконання програми, ухваленої на сесії міської ради із благоустрою околиць міста. Припущення можуть бути різні на цей рахунок: бюджетні гроші або не виділялися, або було просто витрачено на інші цілі (передвиборну агітацію), або просто (не хотілося б вірити) нахабно поцуплено.

Ухвалена програма — це, по суті, латання дірок. Експерти кажуть, що вона повинна бути комплексною й розрахована на 10—15 років. Тільки в такий спосіб можна було сподіватися на залучення експертів у депресивні райони.

На околицях Одеси, звернув увагу, люди дуже рідко посміхаються. А чого посміхатися? Тій безпросвітній перспективі жити в нетрях, бродити по коліно у воді по рідному подвір’ю, вдихати «аромати» сміттєвих нечистот і дивитися на плакати зі словами «До Одеси з любов’ю»? Якщо любов — це життя в резервації, то кому потрібна така любов!?

Одеса.