Дуже подобаються історії про тварин, які ви публікуєте в «Голосі України». У мене в житті теж були цікаві випадки зі свійськими птахами. У роки війни наше село Желєзняк, що на Сумщині, окупували німецькі війська. У вересні 1943 року, коли село звільнили наші воїни, ми повернулися з тилу додому. Перші дні в селі ми жили самі. І ось із кущів чуємо квоктання курки, яка пробиралася до нас у двір, а за нею троє крихітних курчаток — котилися, як м’ячики. Курка була змучена, очевидно, від голоду. Виявилося, вона єдина сховалася від ненажерливих фріців і десь у бур’янах висиджувала свій виводок. Мама нагодувала її, а головне — напоїла. До літа з трьох курчат виріс півень-красень і дві курочки, які забезпечували нас яйцями. Ми вважаємо курей птахами нерозумними і нетямущими. Але цей випадок підтверджує, що ми глибоко помиляємося, особливо, щодо другого прикладу.
Минули роки. Коли діти вже виросли і вже мали власні сім’ї, ми з чоловіком перебиралися на літо в село. Вели господарство, без якого в селі не прожити. Восени настав час повертатися назад у місто, а тут виявили, що одна курка нанесла собі 15 штук яєць і сидить, як бариня. В Одесі у нас балкона не було, тому поселили її на кухні під столом. Вилупляться курчата, підростуть, що з ними робити у квартирі? Поруч мешкала сусідка, у якої мама жила в селі. Я їй кажу: «Таню, може, ти забереш цю «сім’ю», просто так?». «Заберу, — каже. — Тільки я ще 10 штук інкубаторних курчат куплю і ми їх уночі підкинемо. Так і зробили. Уранці курка дивиться на сімейство, яке збільшилося, і клює то одного, то другого. Причому не підряд, а вибирає підкидьків. Я її посварила пальцем і кажу, як людині: «Ображатимеш сиріт, підеш під ніж». Що ви думаєте? Вона скоса глянула на мене, але курчат більше не била, дзьобом підгребла під себе. А вони, зрадівши такій розкішній матусі, як учепляться за її «сережки», ніби цілуючи. Загалом, сім’я вдалася.
Місяць потому питаю сусідку: «Ну, як там наша курка-цариця, прижилася в селі?». А вона мені у відповідь: «Це не курка, а якийсь жандарм. Не тільки прижилася, а й жодної чужої курки і навіть собаки у двір не пускає».
 
Надіслала Людмила ОПРОНЕНКО-КЛОПОВА.
 
Одеса.
 
Мал. Миколи КАПУСТИ.