День Святого Валентина... Як ми зараз носимося з цим чужим святом! А 14 (15) лютого 1947 року в СРСР вийшов Указ Президії Верховної Ради «Про заборону шлюбів між громадянами СРСР та іноземцями». Цим документом шлюби з іноземцями було заборонено, а укладені раніше визнавалися недійсними. Покарання за порушення указу — строк за сумнозвісною 58-ю статтею за «антирадянську агітацію» (під нею мався на увазі сам факт укладення шлюбу, співжиття або навіть роману з іноземцем). Бажання одружитися з іноземцями та змінити громадянство розцінювалися як зрада Батьківщини...
При Хрущові за роман з іноземцями звільняли з роботи, перешкоджали новому працевлаштуванню і навіть висилали у віддалені райони країни як нероб. Самі ж шлюби засуджувалися на зборах громадськості за місцем роботи.
Тільки через 20 років ми відчули всю жорстокість того документа, коли дивилися «Варшавську мелодію» Леоніда Зоріна.
Мені ж уявляється повоєнна Москва, будинок Олександра Довженка. Біля будинку — молоді, невимовно гарні закохані: екстравагантна Ліна Костенко та красень-моряк Єжи Ян Пахльовський. І лунають слова прощання: «Co komu do tego, ze my tak kochamy!» — які підхоплює старомодний романс:
Поїзд із Варшави мчить крізь моє серце,
Сто доріг між нами, а печаль одна.
Іншого цілую, а бринить сльозами:
«Co komu do tego, ze my tak kochamy!»
Обоє вони побачили світ у 1930 році. Перший свій вірш Ліна писала в окопі. А Єжи опинився один в окупованому Кракові, бо його мати і брат Марек загинули в Освенцімі. Хлопчиком пішов у партизани, створив загін, який боровся проти нацистів.
Потім у їхньому житті була Москва, літінститут, де вони разом навчалися. Безмежно талановита, світового рівня поетеса з України та письменник-мариніст із Польщі (учень Костянтина Паустовського). Перше велике кохання, одруження, поява Оксанки...
Коли настав час визначитися з батьківщиною, кожний обрав свою. Ліна Костенко присвятила Єжи Яну Пахльовському вірш «Спогад», до якого композитор Володимир Верменич написав музику. Цю пісню виконували Валентина Купріна, Юлія Пашковська (дружина Тарапуньки).
Я люблю, коханий, Київ і Варшаву,
Але Батьківщина в кожного одна.
І минають роки, роки за роками...
«Co komu do tego, ze my tak kochamy!»
Єжи до кінця життя жив у Щецині, офіцер-письменник ходив у море, багато писав, став класиком польської мариністичної прози. У роки воєнного стану брав участь у підпільному русі незалежних письменників. Помер 3 квітня 2012-го в Щецині.
А вона — самодостатня, духовно суверенна Ліна з Україною в серці і мозку, була щаслива, кохана своїми чоловіками, але нині — двічі вдова.
Крізь відстані і здичавілі пущі,
крізь непробудні кам’яні пласти,
крізь болота й пустелі загребущі
ідуть машини, коні й поїзди.
Лопата йде у загадки первісні.
Ракета зорі дальні перейма...
З душі у душу — найкоротша відстань.
Чому ж так часто транспорту нема?
Запоріжжя.
