У Вінниці поставлено п’єсу Тетяни Іващенко «Замовляю любов»
Тетяна Іващенко — популярний і актуальний драматург. Її п’єса «Замовляю любов» порушує найгостріше питання: де починаються істинні почуття, а де нами керують гроші, прагнення наживи чи фінансово успішного життя. І так важко залишитися відвертим із самим собою. Троє героїв, кожен по-різному, визначають для себе поняття любові, формують своє ставлення до грошей та до життя. Не дивно, що ця річ іде на багатьох сценах країни. Вперше її поставлено у київському Малому драматичному театрі (2001). П’єса «Замовляю любов», до речі, була написана спеціально для актриси Тетяни Стебловської, першої виконавиці головної ролі (Віри Миколаївни). А зараз п’єсу грають у Житомирі (режисер — Григорій Артеменко). Цього року відбулося ще дві прем’єри: у Ніжині («Пробач мені... або... замовляю любов», режисер Герман Архипов) і на малій сцені Вінницького академічного муздрамтеатру ім. М. Садовського (режисер — Таїсія Славінська).
У вінницькій виставі режисер і драматург — справжні однодумці. Загалом вистава вийшла цікава, поетична і цілісна. Роль Віри Миколаївни у виконанні актриси Любові Остапчук забарвлена тонкими ліричними рисами. Спочатку вона — дружина олігарха з награними манерами, яка не любить розкидатися грішми і поводиться як справжнє стерво. Але всередині вона звичайна проста жінка, що прагне кохати та довіряти, і головне — бути потрібною. Тому вона робить дивні вчинки: замовляє чоловіка-красеня для забави. Але потім закохується в нього й стає жертвою афери. Награна поведінка перетворюється на справжнє відверте почуття. Вона губить (чи знаходить?) свою індивідуальність, вона робить дурниці, але вона кохає. А це найголовніше. Тут вона не просто прагне, вона вимагає любові. Любов для неї — порятунок, можливість вирватися із порожнього існування, телесеріалів та брехні. Молодий актор Антон Михайлик, що грає красеня-звабника Кирила, зовнішньо ідеально підходить на цю роль. Але внутрішньо, здається, ще не набрав потрібного градусу почуттів. Досвідчена актриса Любов Остапчук грає Віру з таким шаленим запалом, що скоріше це не Кирило її, а вона його могла б звабити, обібрати і викинути на смітник.
Сценографія (художник — Валентин Качуровський) зроблена в чорно-білих тонах, це ніби дві сторони кохання Віри Миколаївни — справжнє й удаване. Кирило спокушає її всілякими гарними історіями, розгляданням зірок. Апогей його брехні — обіцянка мати один парашут на двох: на заднику зверху висить ніби біленька хмарка з білим стрічками, які вони беруть у руки і наче летять на крилах кохання... А коли кохання минає, зникає й ця ілюзія.
У ролі Надії молода актриса Анна Положенко теж створює двояку ілюзію. З одного боку — бідної перукарки, з другого — аферистки, яка вже не вперше обкрадає багатеньких пані. Й невідомо, хто з цих двох жінок насправді більше відповідає ярликові «стервоза». Але... завжди отримуєш від людей те саме, що даєш їм. Вічна істина не рятує любові, а просто ще раз карає кожного з персонажів. Музичний супровід вистави відповідає попсовому сприйняттю життя героїв. Олег Мітяєв із піснею «Лето — это маленькая жизнь» та легенькі музичні композиції підкреслюють буденність ситуації, яка може стосуватися будь-якої жінки та чоловіка.
На знімку: Віра — Любов Остапчук, Кирило — Антон Михайлик.
Фото Віктора Кравченка.
