Вісім днів у Донецьку тривав традиційний фестиваль «Зірки світового балету». Шахтарська столиця приймала свято класичного танцю удев’ятнадцяте. Тому донецьку публіку можна вважати знавцем усіх сучасних тенденцій балету. Хоч у моді експерименти, головне — тяжіння до класики та високого професіоналізму.
— Уперше до нас приїхав народний артист Росії Фарух Рузіматов зі своїм творчим вечором, уперше було показано постановку Едварда Клюга Radіo and Julіet у виконанні артистів Донецької національної опери, — перераховує здобутки фестивалю його організатор народний артист України Вадим Писарєв. — А народний ансамбль «Гжель» під керівництвом Володимира Захарова перевернув увесь Донецьк. Це було сенсацією, вони приголомшили всіх. Щасливий, що у нас танцювала «Лебедине озеро» народна артистка Росії і Грузії Ніна Ананіашвілі, яка святкує 30-річний ювілей творчої діяльності по всьому світу. А народна артистка Росії Ілзе Лієпа привезла до Донецька новий номер, прем’єра якого нещодавно відбулася в Парижі. Друге виконання — на нашому фестивалі.
Безумовно, увагу публіки привертають зіркові імена. Як і торік, на сцені сяяла неперевершена Ніна Ананіашвілі, яка є «граючим тренером»: і солісткою, і художнім керівником Грузинського театру опери та балету імені Паліашвілі. Танець у «Лебединому озері» став завершальним акордом для артистки на донецькій сцені.
— Михайло Саакашвілі запросив мене очолити балетну трупу в ті часи, коли на проспекті Руставелі у Тбілісі горів лише один ліхтар. Газу не було, всі сиділи при свічках, здавалося, людям не до мистецтва, — пригадувала артистка під час минулорічного приїзду до шахтарської столиці. — Але я погодилася, бо уряд обіцяв не шкодувати грошей на театр. Треба було створити фактично з нуля репертуар, давати нові вистави. За три сезони зробили 27 постановок! Мене навіть критикували: мовляв, Ніна вистави пече, як млинці. Але знала, що скоро театр закриється на реконструкцію, треба було набирати репертуар. Вдячна артистам, що пішли за мною, та колегам-хореографам із різних країн, які приїздили на моє запрошення.
Свій творчий вечір у Донецьку вперше провів Фарух Рузіматов, якого публіка прийняла із захватом, попри деякі властиві «зірці» примхи. Приміром, танцівник не вийшов на фінальний уклін у заключному гала-концерті, а під час виступів просив не оголошувати його перед виходом на сцену, — мовляв, шанувальники впізнають улюбленця і так. Утім, за «Болеро», «Адажіетто», варіації на тему «Отелло» «Павана Мавра» глядачі щедро нагородили віртуоза сцени аплодисментами.
А у солістки Великого театру Ілзе Лієпи із донецькою публікою — давня і взаємна любов. «З роками у мене з’являється дедалі більше зв’язків із Україною — зв’язків творчих, цікавих. Одним із центрів моєї любові залишається Донецьк — бо тут є Вадим Писарєв та його чудовий фестиваль», — каже артистка. Дует із балету «Клеопатра — Іда Рубінштейн» у постановці Патріка де Бана, який Лієпа станцювала разом із солістом Маріїнського театру Іллею Кузнєцовим, продемонстрував надзвичайно виразну пластику і цілу гаму почуттів. Ілзе — неперевершений майстер психологічного балету і глибоких, багатопланових образів.
«Майбутнє балету — за професіоналами, за особистостями, які живуть ним, є фанатами мистецтва», — переконаний Вадим Писарєв. Один з найбільших фанатів — Володимир Захаров, народний артист Росії, головний хореограф і художній керівник Московського державного академічного театру танцю «Гжель». Унікальний колектив поєднує в собі і класичний балет, і фольклор, і мюзик-холл. Сумніви скептиків у тому, чи варто вважати класичним мистецтвом народний танець, розвіялися після виступу уславленого колективу: артистів не відпускали зі сцени протягом 15 хвилин! Такого гучного успіху на фестивалі не пам’ятають. Інтерв’ю із Володимиром Захаровим читайте в одному із наступних номерів «Голосу України».
На знімку: танцює Ніна Ананіашвілі.
Фото надане оргкомітетом фестивалю.
