Миколаїв з його кораблями — не схожий на жодне місто України. З давніх-давен уже так повелося, що деякі творіння корабелів стають символами-талісманами. Такі судна та військові кораблі обирає сама громада, щоб потім підтримувати зв’язок з їх екіпажами та, немов срібною пуповиною, прив’язати свої дітища до рідного берега.
Нещодавно делегація шанованих у суднобудуванні людей регіону зустрілася з екіпажем судна «Юрій Макаров» — ще зовсім молодого представника цивільного флоту, спущеного зі стапелів заводу «Океан». Воно зайшло в порт своєї прописки Херсон для ремонту та підтвердження своїх класифікаційних даних. Планова профілактика у п’ятирічний термін передбачається вимогами реєстрового піднагляду, про що повідомив миколаївцям директор Херсонського суднобудівного ремонтного заводу імені Комінтерну Василь Донець. Саме цей керівник, з огляду на те, що судно знову надовго залишить межі наших територіальних вод, — найбільше посприяв цій події.
Газета «Голос України» відстежує ситуацію у вітчизняному мореплавстві. Ми скористалися можливістю зустрітися з екіпажем суховантажу з уславленим іменем «Юрій Макаров» і презентувати морякам судна серію книг з ексклюзивної бібліотечки парламентського видання.
Я знаю про нього все...
Нині для суднобудування України намітились трохи кращі часи. А на той момент, коли міська громада збирала підписи для підтримки ідеї присвоєння новому судну імені людини-легенди корабельного краю — генерального директора Чорноморського суднобудівного заводу в Миколаєві, досвідчені корабели, даруйте, плакали... Багато хто тоді швидше розцінював цей факт, як останній реквієм услід загубленій галузі, ніж свіжий вітер добрих перемін. На підприємстві, де за Юрія Макарова було майже двадцять п’ять тисяч працівників, залишалося від сили півтори—дві тисячі... Заводчани з досвідом будувати найскладніший морський та океанський транспорт (від криголамів, китобаз — до важких авіаносців), на жаль, не були спроможні збудувати повноцінний суховантажник. Замовлення «Укррічфлоту» в грудні 2006 року зійшло зі стапелів іншого миколаївського заводу — «ДаменШипярдс Океан»; 17 травня 2007 року на судні урочисто було піднято прапор України.
— Я знаю про нього все, — показуючи рукою на портрет Юрія Макарова, каже нам у затишній кают-компанії капітан судна Валерій Карножицький. — Коли мене призначали капітаном, і я підбирав команду, то про Юрія Івановича мені відомо було лише те, що він видатна в суднобудуванні людина та його дуже шанують миколаївці. З часом ця особистість стала для мене взірцем відданості та великої любові до корабельної справи. Уже під час першого рейсу, коли ми під українським прапором заходили в порти Європи, люди скрізь цікавилися: хто ж такий Юрій Макаров? І коли я розповідав, що за 40 років своєї роботи на Миколаївському чорноморському суднобудівному заводі він спроектував та збудував найбільшу кількість кораблів на теренах усього колишнього Радянського Союзу — не повірите, мої співрозмовники-іноземці починали фотографувати судно, запитуючи: «Де знаходиться це місто, у якому він трудився, до якої держави воно належить?»
«України! Самі бачите, ходимо під українським прапором!» — з гордістю їм відповідав.
— Але ж річ у тому, що європейці й не могли тоді знати про Юрія Макарова більше, ніж те, що він директор заводу, — делікатно зауважує вдова Надія Макарова. — Він пройшов усі сходинки корабельної справи: від майстра цеху — до генерального директора, та інформацію про Юрія Івановича як великого корабела, людину рідкісного стратегічного в суднобудуванні мислення на той час відповідні органи тримали в таємниці... За своє життя мій чоловік жодного разу не був за кордоном як турист чи учасник урядових делегацій. Тим часом під безпосереднім керівництвом Юрія Івановича і за його участі побудовано більш як 500 суден! А саме, крейсерів, лінкорів, підвідних човнів, криголамів, плавбаз, кораблів спеціального призначення, великих морозильних траулерів-рибозаводів, танкерів. Серед них — відоме у світі своєю високою характеристикою науково-дослідницьке судно «Академік Корольов», авіаційний несучий крейсер «Адмірал флоту Герой Радянського Союзу Микола Кузнєцов», перший військовий корабель для ВМС України «Славутич».
Від креслень яхт та авіаносців — до шедеврів Скрябіна...
Під його керівництвом ЧСЗ за 15 років став унікальним підприємством півдня України. Тут не тільки будували найсучасніші кораблі, а й доменні печі для «Магнітки», металоконструкції для шахт Донбасу та метрополітену, пускові шахти стратегічних ракет. На той час Україна закупала у Франції обладнання для цукрових заводів, що обходилося досить дорого. На одному із засідань Кабінету Міністрів Ю. І. Макаров запропонував доручити ЧСЗ (тобто, саме йому) розробити власний технічний проект з виготовлення такого обладнання для цукрової промисловості. За своїми технічними характеристиками воно значно випереджало імпортне. У співпраці з ученими АН УРСР Юрій Макаров розробив нові технології зі скорочення важкої ручної праці в машинобудуванні, за що на його рахунку 5 авторських дипломів «Кращий раціоналізатор-винахідник». Він нагороджений Золотими медалями ВДНГ СРСР, орденами Трудового Червоного Прапора, Жовтневої революції, Почесною грамотою Президії Верховної Ради України, орденом «За заслуги в розвитку вітчизняного суднобудування» (1994 р.).
Як чемпіон світу з вітрильного спорту Макаров створив у Миколаєві дитячу спортивну школу з цього виду спорту та за особистими кресленнями збудував яхту «Бегущая», яку передав дітям. Від 2002 році щорічно в обласному центрі до Дня Незалежності України проводяться змагання яхтсменів на Кубок пам’яті Ю. Макарова. У 1994 році рішенням депутатів міської ради став почесним городянином Миколаєва. На Намиві, який для своїх робітників з усіма соцструктурами побудував видатний земляк, нині йому встановлено пам’ятник.
Попри свою колосальну зайнятість Юрій Івановичбув справжнім поціновувачем мистецтва. А взагалі він настільки був високообдарованою людиною, що такі люди, як він, стають символами своєї епохи. Його геніальна інженерна думка та неординарний інтелект корабела поєднувалися із такими досить шляхетними якостями, як глибока духовність та музикальний талант. Уявіть собі, коли збирався вищий склад флоту, Макаров був єдиним, здатним сівши за рояль, легко зіграти шедеври Скрябіна...
До останньої хвилини заводчани бачили його енергійним, діловитим та оптимістичним. Ніхто не знав, як важко йому доводилося через невиліковне захворювання в останні дні життя. Тому його рішення назавжди попрощатися із трудовим колективом у 1994 році для багатьох стало несподіванкою. Про це від нього дізнався трудовий колектив на конференції після півторагодинного виступу за трибуною про проблеми та перспективи суднобудування у тих економічних та політичних умовах, що склалися на той час. І ніхто й гадки не мав, що в ту мить, коли він, перепрошуючи актову залу, двічі на хвильку відривався за куліси, там чергувала бригада медиків, які за терміновими показаннями негайно вводили йому знеболювальні ліки... А пішов із життя 2 червня 2002 року у віці 67 років.
Миколаївська область.
ДОВІДКОВО
Макаров Ю. І. — академік Академії інженерних наук України, єдиний громадянин України, нагороджений медаллю імені Юрія Гагаріна «За активне сприяння у розвитку експериментальної бази Центру підготовки космонавтів імені Ю. Гагаріна», ювілейною медаллю імені академіка В. Челомея «За участь у космічних програмах». Був учасником проектів важкого орбітального винищувача автоматичної станції «Таран» із ракетами-перехоплювачами, спільно з конструкторським бюро академіка В. Челомея. Зробив неоцінимий внесок у розвиток морської авіації, про що свідчать документальні факти, наведені генерал-майором морської авіації А. Сикваровим у книзі «Ті, що злітають із палуб».
Гості моряків у стерновій рубці капітана судна.
Фото автора.
