Інколи необдуманий вчинок призводить до дуже серйозних наслідків. Хай ця історія послужить застереженням для занадто довірливих людей і водночас допоможе героям публікації вистояти і перемогти всі негаразди.

Авторка листа Людмила Горленко (з етичних міркувань тут і далі імена та прізвища героїв змінено) — відома в обласному центрі талановита особистість. Її дизайнерські роботи упродовж десятиріч перемагали на найпрестижніших конкурсах і виставках. У вишуканих сукнях та костюмах «від Горленко» виступали українські артисти, співаки, музиканти.

Успішна у професійній діяльності, Людмила не мала щастя в особистому житті. Залишилася вдовою, сама піднімала двох дітей. Не поталанило згодом у заміжжі й доньці Олександрі. Вона розлучилася з невдахою-чоловіком і так, як колись її мама, звалила на свої плечі виховання сина та дочки. Людмила Іванівна, як могла, допомагала Саші, бо від колишнього чоловіка та не отримувала ані копійки аліментів.

Біда завжди приходить несподівано. В 2004 році у Людмили Горленко виявили онкозахворювання. «Лікарі сказали, — писала вона в листі до редакції, — що залишилося мені жити півтора-два роки... Я змирилася з цим вироком і думала лише про те, як будуть без мене син, донька, онуки. Саша не мала свого житла, і я вирішила подарувати їй свою квартиру. Невдовзі всі документи були оформлені, і дочка стала власницею трикімнатної квартири...»

На щастя, стан здоров’я Людмили Іванівни з часом стабілізувався. Їй дали другу групу інвалідності, й вона знову вийшла на роботу. «Треба було працювати, — розповідала при зустрічі. — На Сашину зарплату бібліотекаря — 700—800 гривень — її сім’я прожити та прохарчуватися не могла».

Утім, попри матеріальну підтримку матері, Олександра постійно відчувала нестатки. Хронічно не вистачало грошей, щоб одягнути, взути дітей, купити їм якісну їжу. Про оздоровлення та літній відпочинок на морі вже й не йшлося.

Ось у такий нелегкий період Сашиного життя до неї звернулася давня подруга з «діловою» пропозицією: відкрити на Сашу приватне підприємство, а генеральне доручення — керувати ним — оформити на неї, Тамілу. За цю «маленьку послугу» бізнес-леді обіцяла «підправити» матеріальне становище Олександри і платити їй щомісяця по 300—400 гривень. Після довгих вагань Саша погодилася на вмовляння подруги і віддала їй свій паспорт...

«Подруга місяців два-три платила Саші обіцяну суму, — йдеться далі в листі Людмили Іванівни.—- Потім повідомила, що підприємство збанкрутувало, і його ліквідовано. І раптом влітку 2009 року дочку викликають у міліцію. Там пояснюють, що одна з київських фірм порушила проти неї кримінальну справу через підробку документів та підписів... Саша як на духу розповіла про «своє» підприємство, написала пояснювальні записки, і її з Богом відпустили...»

У грудні 2009 року Олександру прооперували в онколікарні. Їй дали інвалідність пожиттєво. А навесні 2010-го на її квартиру було накладено арешт. З’ясувалося, що «бізнес-леді» Таміла закупила в київської фірми зерно і не розплатилася за нього. Розрахункова сума зі штрафними санкціями досягла понад 800 тисяч гривень. Документи на цю оборудку Таміла підробила, як і підписи.

— Суд відбувся в січні 2010 року, — показує документи Людмила Горленко. -Однак про його засідання Саша дізналася лише в травні, коли арештували наше житло. Ми найняли адвоката. На Тамілу відкрили кримінальну справу за фактом шахрайства в особливо великих розмірах і за підробку документів. Цю справу закривали, потім знову відкрили на нашу вимогу. Втім, майже за два роки слідство не просунулося ані на крок. Тамілу навіть жодного разу не викликали на допит. У той час як нашу квартиру вже виставлено на торги... Нас, двох інвалідів, мого сина, двох онуків, одна з яких неповнолітня, викидають на вулицю...

Людмила Іванівна відкриває теку. Перебирає стоси паперів. Серед них — неодноразові звернення адвоката Горленків до керівництва правоохоронних органів області з проханням вплинути на слідчого, котрий свідомо чи несвідомо, але затягує досудовий процес.

— Страшно залишитися всією сім’єю без даху над головою, — голос моєї співрозмовниці звучить зовсім тихо. — А ще страшніше, коли відчуваєш свою безправність і безсилля щось змінити...

Черкаська область.

Коментар

правника-консультанта Світлани Геращенко:

«Ситуація, про яку йдеться в публікації, на жаль, досить типова. І особливо прикро те, що через помилки і недалекоглядність дорослих страждають насамперед діти. Щоб захистити в таких випадках права дитини, потрібно спиратися на чинне законодавство, котре забороняє звуження обсягу існуючих майнових прав дитини або порушення охоронюваних законом її інтересів. Зокрема, в пункті 4 статті № 177 Сімейного кодексу України чітко виписано, що дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло. Постановою Кабінету Міністрів України за № 866 деталізовано дії органу опіки і піклування щодо захисту майнових прав неповнолітнього.

Отже, у випадку з родиною Горленків врятувати квартиру від продажу можна. Для цього необхідно звернутися з клопотанням до органів опіки та піклування, а також до комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету місцевої ради. Ці інстанції уповноважені законодавцем стояти на захисті майнових інтересів дитини».