Сучасні люди мало «відпочивають пішки». А це — значна економія витрат на санаторно-курортні путівки! Мабуть, ми просто зовсім трохи знаємо про райські куточки рідної землі. Побувавши у такому місці, відчуваєш, як відроджується душа, світлішають думки... Ці слова про перлину південноукраїнської природи — Кінбурнську косу.
Про заповідник — мовою краєзнавця
Моя давня добра приятелька Галина Крикун — відомий на Миколаївщині краєзнавець. Вона — автор книг «Алектор — Очаків. Легенди та міфи про заснування міста та його перших жителів», «Очаків — морські ворота Дніпра та Південного Бугу. Фотомарини», «Острів Первомайський. Історія та легенди», «Олександр Васильович Суворов в історії Очакова та землі Очаківської» та інших.
Галина Федорівна — дослідниця творчості земляків-очаківців, художників із світовим іменем — Судковського і Ждахи, Татаренка і Сергеєва. А понад усе ця людина залюблена у Кінбурн. Напевно, немає клаптика заповідної землі, якого б вона не пройшла пішки.
— Ландшафт очаківської землі — насправді унікальний, — стверджує Галина Федорівна. — Тут природа на диво гармонійно поєднала морські простори і сушу. Чорне море, Березанський, Дніпро-Бузький і Бузький лимани, Ягорлицький та Бейкушський затоки та неймовірної краси острови Тендра, Круглий, Довгий, Березань, рукотворний острів Первомайський, — це живильна оаза енергії землі, води і сонця. А ще Кінбурнська, Лагерна і Волоська коси, миси Аджигольський і Сакена...
Тутешні пологі пляжі із золотим піском і завжди добре прогрітою морською водою — наслідок злиття трьох географічних об’єктів — моря, лиману і степу. Тому повітря тут добре насичене бромом, йодом, озоном та ароматами рідкісних червонокнижних трав. Для відновлення тонусу людині достатньо кількох днів. Медики запевняють, що грязеві поклади Бейкушської затоки і запаси мінеральної води здатні поставити на ноги хворого у тяжкому стані. Словом, усе тут для відновлення сил, окрім... вигод цивілізації. Пояснення просте: географія навкола Очакова — заповідні території.
Улітку рай, а взимку як при скіфах...
Дістатися до півострова складно. Через Херсон — 280 кілометрів, з яких половина бездоріжжя із складним транспортним сполученням. Особливо тяжко доїхати в осінньо-зимовий період, а сезон морського сполучення відкривається аж з 20 травня. Значна частина Кінбурнської коси з 2009 року увійшла до Національного природного парку «Білобережжя Святослава».
Майже увесь Кінбурн — територія Покровської сільради. У трьох селах, які її становлять, — близько 800 жителів. Це Покровка (245), Василівка (379), Покровське, або Римби (181 мешканець). Для усіх, хто живе на Кінбурнській косі, зв’язком із райцентром Очаковим улітку є море, а єдиним транспортом — катер.
— Та люди не хочуть залишати рідні села, хоча рай у них тільки влітку, — каже Галина Федорівна. — В інші пори року тут майже так, як за кіммерійців чи скіфів: жодних благ цивілізації. А їх і не може бути, адже це заповідник, царство недоторканної природи та краси.
З Очакова на півострів можна дістатися з кількох причалів, залежно від місця кінцевого призначення. Майже на стику моря і лиману стоять Римби — найменший населений пункт Кінбурну. Офіційно село значиться як Покровське, проте інакше, як Римби, жителі Очаківського району його не називають.
Сюди з причалу «333—Л» (мікрорайон Намив в Очакові) щодня чотири рази ходить катер. Цей приватний плавзасіб «за тридцять гривень з людини» забирає на борт усіх охочих та ручну поклажу, незалежно від об’ємів та розмірів. Моя попутниця, 42-літня Алла Іванівна, 7 років тому переїхала з Миколаєва. Везе мішок борошна, що купила в Очакові, а ще будматеріали — завершує ремонт у літній кухні, щоб здавати у найм туристам-відпочивальникам. Каже, житло у Римбах недорого — від 30 до 50 гривень на добу за ліжко, залежно від того, одномісна чи дво-, тримісна кімната. Можна також найняти житло у приватному міні-готелі, розкласти свого намета на побережжі або для ночівлі «за копійки» орендувати ліжко-розкладачку в колективній громадській палатці на пляжі.
А в серпні танцюють дельфіни...
Простуємо від кустарного причалу на Дніпро-Бузькому лимані до побережжя Чорного моря. Тільки півтора кілометри розділяють море і лиман, а ніби зовсім інша планета... Тут умить розвіюється втома від мегаполісів, і відчуваєш, як давно забуті спокій і гармонія на невидимих крилах несуть тебе у світ казки та щастя....
«Молоко, вершки, вино, свіжий хліб» — такі вивіски на кожному другому паркані тутешніх мешканців. Вони пропонують практично за копійки придбати найрізноманітніші продукти (духмяну, неймовірно смачну хлібину, вагою 1 кілограм 400 грамів — за 5 гривень 50 копійок; літр найсвіжіших вершків — за 30 гривень; вина — 15—20 гривень за літр). Молоко від кози та корови, домашній сир, ряжанка «під хату до 7 години ранку», — лише мізер тих послуг, які пропонують вашій скромній персоні.
— Кожен літній місяць по-своєму цікавий і для вчених-екологів, і для відпочивальників, — запевняє Галина Крикун. — Під кінець липня береги багатьох озер трохи висихають та на 10—15 сантиметрів вкриваються сіллю. Колись її добували у промислових масштабах. Це надзвичайно корисна йодована сіль. Риба, засолена на Кінбурні, має трохи інший присмак і дуже довго зберігається.
А вже у серпні з пляжів можна любуватися дельфінами. Вони цілими родинами підпливають близько до берега. Надзвичайно приємно дивитися на їхні танці на морських хвилях...
Тут бував Суворов
У Римбах вам одразу крізь піщані дюни вкажуть дорогу на стик Дніпро-Бузького лиману та Чорного моря. Від катера — півтора кілометра ходу. Я ніде не бачила такої природної, довершеної, первозданної чистоти... Здається, морське дно можна розгледіти, як під мікроскопом...
Рибацькі човни та сіті — звичайна атрибутика морського узбережжя півострова. Навпроти причалу — два пам’ятники та колишня будівля форту. Сьогодні тут хазяйнують екологи і різні служби. Монументальним є пам’ятник Олександру Суворову та його солдатам, які у бою з турецьким десантом 1787 року здобули блискучу перемогу. Споруди відреставровано 2010-го (до 280-ї річниці від дня народження Суворова) за кошти обласного бюджету за ініціативи екс-голови облради п’ятого скликання, нині депутата обласної ради шостого скликання Тетяни Демченко.
— Під час морських походів на Константинополь саме на Кінбурні зупинялися дружини київських князів Аскольда, Діра, Олега, Ігоря, Святослава, — пояснює Галина Крикун. — З кінця XV століття коса була частиною Кримського ханства, тому й на стрілці височіє Сторожова вежа. На початку XVІІ століття турки побудували форт Кінбурн, який став ринком работоргівлі, де продавали до 20 тисяч слов’ян, захоплених під час татаро-турецьких набігів на Україну і Польщу. У 1775-му півострів відійшов до Російської імперії. Під час російсько-турецької війни, 14 жовтня 1787 року, тут розгромлено турецький десант, а Суворова було поранено.
У жовтні 1855-го Кінбурнську фортецію захопив та зруйнував десант англо-французької ескадри. Більше її не відбудовували. Пізніше тут стояв пост прикордонних військ та митної служби, цех рибоконсервного комбінату. Але то — історія. Нині це просто Кінбурнська коса — диво тутешніх країв.
Миколаївська область.
