Великого переполоху свого часу в одному гірському містечку наробив клишоногий ведмідь, випадковий зайда, що вдерся на територію ковбасного цеху. А все почалося з ковбасників — Миколи та Івана, які справно там працювали і любили поїсти задарма, тож щоразу за зміну намагалися потай винести із цеху по палці запашної свіжої ковбаски на закуску під сто грамів. Часом трофей приносили додому, щоб задобрити дружин і почастувати родину.Звичайно, на прохідній — постійний контроль, тож треба було неабияк помізкувати, як ту ковбасу винести. Але «головасті» хлопці гарячі кілечка чи палички ковбаски просовували через вентиляційний отвір, знявши решітку, та чіпляли на заздалегідь прибиті кілочки на задній стінці цеху. Здавши зміну, молодики тихенько обходили територію і забирали продукти. Сліди гарно маскували.
Однак спритники не врахували, що запах свіжини рознесеться далеко за межі цеху. Місцевість там була гористою, а неподалік — ліс. Дикий звір гарно відчуває сторонні запахи. Тож однієї ночі з’явився голодний ведмідь.
Зранку після роботи втомлені ковбасники, як завжди, навідалися до схованки. Побачивши порожні кілки, отетеріли з прикрої несподіванки. У Миколи блискавично промайнуло в голові, що це витівки Івана, а Іван подумав на Миколу. Косо зиркнули одне на одного та й мовчки розійшлися по домівках з порожніми руками. Наступної зміни історія повторилася. Хлопці пересварилися між собою. А третього разу в ковбасному цеху стався справжній переполох. Старий сторож закладу взяв із собою на роботу малого песика. А той глибокої ночі раптом залементував і не переставав лаяти довгий час, піднявши на ноги всіх сторожів. Чоловік з двома охоронцями кинулися на гавкіт. Вони неабияк налякалися, побачивши на задньому дворі ведмедя із... палкою ковбаси в зубах. Лише постріли в повітря відігнали дикого звіра, назавжди позбавивши легкої здобичі.
Так і виявили ковбасних злодюг. Усім дісталося по заслузі, а клишоногий назавжди забув туди дорогу.
Сколе
Львівської області.
Мал. Миколи КАПУСТИ.
