Сотні людей залишили міста і селища, які нещадно обстрілює артилерія терористів. Більшість з них не мали можливості взяти з собою все необхідне. У багатьох все нажите було знищено вогнем.
Офіцери групи цивільно-військового співробітництва організували надання допомоги родинам переселенців, які тепер розмістились у селі Дачному поблизу міста Курахового.
— У нас в сільраді зареєстровано понад чотириста біженців, — повідомив Дачненський сільський голова Сергій Столєтов, — більшість з них мешкає у родичів і знайомих. Та є й такі, яким нема куди йти. Для двадцяти п’ятьох ми виділили окреме приміщення в дитсадку. Ще приблизно стільки людей поселили у школі та конторі сільськогосподарського підприємства. Ми ставимося до них, як до сусідів, котрі потрапили у біду. В основному це люди похилого віку та родини з дітьми.
Фото надане Владиславом НАЗАРКЕВИЧЕМ.
— У нас в сільраді зареєстровано понад чотириста біженців, — повідомив Дачненський сільський голова Сергій Столєтов, — більшість з них мешкає у родичів і знайомих. Та є й такі, яким нема куди йти. Для двадцяти п’ятьох ми виділили окреме приміщення в дитсадку. Ще приблизно стільки людей поселили у школі та конторі сільськогосподарського підприємства. Ми ставимося до них, як до сусідів, котрі потрапили у біду. В основному це люди похилого віку та родини з дітьми.
Військові приїхали до цих людей разом з волонтерами фонду «Крила щедрості і турботи». Привезли теплий одяг, продукти харчування, медикаменти та засоби гігієни (на знімку).
Також офіцери цивільно-військового співробітництва надали допомогу людям похилого віку, яких евакуювали з Авдіївки до Білицького.
— Ми надали цим людям продукти та засоби гігієни, — розповідає керівник групи цивільно-військового співробітництва підполковник Михайло Котелевський, — це суттєва допомога на перший час. Зараз ми вже опитали цих людей, склали списки вкрай необхідних речей для них і розіслали їх усім волонтерським організаціям, які з нами співпрацюють. Згодом зможемо доставити цим людям те, чого вони потребують найбільше.
Рятують від холоду
У Мар’їнці, яка розташована вздовж лінії розмежування, вже півроку немає газу і тепла. В середині січня мешканці міста вже могли б мати у своїх оселях блакитне паливо. За сприяння офіцерів цивільно-військового співробітництва тут завершували ремонт газогону. Однак вже на етапі випробування газопроводу знову почалися активні бойові дії. Газогін знову зруйнований. Люди змушені обігріватися самотужки. Офіцери цивільно-військового співробітництва попросили волонтерів виготовити для мар’їнчан пічки.
— Зараз ми привезли до Мар’їнки три пічки, — розповідає офіцер групи цивільно-військового співробітництва, — їх зробили волонтери. Ще декілька своїх пічок перед цим мар’їнчанам віддали військові.
Люди не поспішають залишати підвали, хоч обстріли вже й припинились. Тож одну пічку військові віддали вимушеним мешканцям підвалу шиноремонтного заводу.
— Повертатись додому ми боїмося, — каже мешканець підвалу, — будинки на нашій вулиці під час активних бойових дій постійно обстрілювали. Впевненості, що це не повториться ближчим часом, нема. В підвалі настільки холодно, що навіть годину перебування тут важко витримати. У нас є піч, зроблена з двохсотлітрової діжки. Але вона не має витяжки та дуже неефективна. Хтось розповів про нашу біду військовим. І ось вже наступного дня вони привезли нам нову гарну піч.
Дві інші пічки офіцери цивільно-військового співробітництва передали родинам з маленькими дітьми.
— Ми привозитимемо мар’їнчанам пічки (на знімку), доки в них буде потреба, — кажуть військові, — мусимо рятувати людей від морозів.
А снаряди летять
Військові і волонтери — часті гості у територіальному центрі соціального обслуговування та надання соціальних послуг Великоновосілківського району. Сюди вони навідуються до вимушених біженців з Авдіївки, Мар’їнки, Красногорівки та Пісків.
— У Центрі зараз мешкають шістнадцять переселенців (на знімку), — розповідає керівник групи цивільно-військового співробітництва підполковник Михайло Котелевський, — декому з них ми з волонтерами допомагали вибратися з пекла обстрілів. Тож забути про цих людей не можемо. Разом з біженцями ми склали список нагальних потреб. Передали його волонтерам. За тиждень добровольці з організації «Крила щедрості і турботи» зібрали все, що просили люди. Це — одяг, продукти харчування, постільна білизна, книжки і навіть свіжа преса. Вимушені мешканці Центру сильно тужать за своїми рідними оселями.
— Хлопці подивіться на мою хату, — просить літня жінка з Мар’їнки офіцерів цивільно-військового співробітництва, — чи ціла, чи буде куди повернутися. Коли вже, хлопці, настане мир, коли ми вже зможемо жити спокійно на своїй землі?
— Українська влада всіма силами прагне досягти спочатку перемир’я, а потім миру, — відповідають військові, — ми вже декілька разів оголошували одностороннє припинення вогню. Але всі зусилля наразі марні. З того боку все одно летять снаряди. У грудні нам вдалося домовитися, щоб не стріляли по ремонтних бригадах, які відновлювали газопостачання для Мар’їнки і Красногорівки. Але як тільки ремонт газогону підійшов до кінця, його знову обстріляли і знищили. Тепер ці міста живуть без газу, води і подекуди без електроенергії. Люди й досі бояться виходити з підвалів. Є охочі виїхати.
Тож повертатися назад ще ризиковано. Відтак, переселенцям поки що доведеться жити в Великоновосілківському районі. Тут їх прийняли, як близьких сусідів, у яких трапилася велика біда: допомагають їм усім, чим можуть.
Діляться хлібом
До Красногорівки військові та волонтери доставили автомобіль з тисячею буханок хліба (на знімку). В місті зараз залишилося близько семи тисяч мешканців. Практично усі вони через війну втратили роботу і залишилися без засобів для існування.
— Постачання хліба під час обстрілів знизилося десь на дві третини. Для багатьох людей цей безплатний хліб — істотна допомога. Купити його вони не можуть, тож чекають кожного візиту волонтерів і військових, — розповідає жителька міста, яка координує роздачу допомоги.
— Навіть під час артилерійських обстрілів ми привозили сюди найнеобхідніше, — каже офіцер групи цивільно-військового співробітництва, — тепер спокійно, тож, користуючись тишею, доставлятимемо хліб щотижня, а згодом привеземо продуктові набори та воду.
