З ініціативи Київського театрального університету імені Карпенка-Карого, за підтримки Міністерства культури України, під егідою Національної комісії України у справах ЮНЕСКО в Києві проходить ІІІ Міжнародний фестиваль театральних шкіл «Натхнення». Мета фестивалю — передусім, обмін досвідом між театральними школами різних країн і континентів. Йдеться про заохочення театральної молоді до кращих світових мистецьких традицій і знайомство з новаціями в театральному вихованні.
«Натхнення» відбувається кожні два роки. Цього разу серед учасників — творчі навчальні заклади півтора десятка країн: Китаю, Мексики, Вірменії, Іраку, Молдови, Польщі, Румунії, Словаччини та інших. У рамках акції — майстер-класи, круглі столи, дискусії фахівців. Цікавий фестиваль і пересічному глядачеві. Його, звичайно, передусім цікавлять вистави, що їх гості показують на сцені Навчального театру нашого театрального університету.
У таких акцій завжди є дві адреси: для людей втаємничених і для простої публіки. Тут інтереси не завжди збігаються. Тим більше що вистави йдуть різними мовами, без перекладу, і через те глядачеві хочеться, щоб незрозумілий текст компенсувався хоча б видовищністю. А ці речі не завжди збігаються. Скажімо, вистава «Натусь» за Винниченком, показана студентами-львів’янами, комусь здається занадто «розмовною». А втім, для київської публіки саме це й цінно — почути неспотворену українську мову. Так само й з виставою, що її показали студенти з Молдови. Це —«Жінка як поле битви в Боснійській війні» Матея Вішнека. Цілком очевидно, що говориться про дуже важливі речі — але сповна оцінити можна лише відданість акторів, а не сенс сказаного. Публіці простіше, коли вона бачить, приміром, виставу єреванських студентів «Середньовічні мініатюри», де головне — вишукані костюми та виразна еротична пластика, що не вимагає перекладу. Або — дуже яскрава робота словацьких студентів, що працюють в імпровізаційному стилі комедії дель-арте.
І все-таки для справжнього театрального взаєморозуміння головне — не переклад. Це засвідчила, скажімо, робота київських студентів «Побачення хоча і відбулося, але...» (інсценізація оповідань Антона Чехова, акторський курс Юрія Висоцького). Це той випадок, коли жива традиція «психологічної театральної школи» є настільки переконливою, що вистава всім зрозуміла — як «своя».
Значний інтерес викликала робота майбутніх акторів з Пекіна. Вони також привезли виставу за Чеховим — кілька одноактівок. Чехова нашій публіці «впізнати» легко, й тим приємніше було милуватися самою акторською грою, легендарною старанністю китайців. Здається, вони вміють проникати в чужий їм менталітет чеховських героїв іноді краще, ніж це роблять брати-слов’яни. Щось там, на наш погляд, може, трохи екзотично і смішно — а щось таки викликає захоплення та повагу.
Фестиваль завершиться 3 квітня великим гала-концертом на сцені столичного театру імені Франка.
На знімку: сцена з фестивальної вистави варшавських студентів «Гра» за п’єсою Славоміра Мрожека.
Фото автора.
