Коли я планувала відвідати урок фізкультури в початковій школі два місяці тому, не могла передбачити, яким складним виявиться елементарне, на перший погляд, завдання. Адже урок у розкладі — тричі на тиждень. Спочатку на заваді стали десятиденні канікули, що збіглися у часі з відкриттям опалювального сезону. У перший день після них з’ясувалося, що занять не буде, бо захворіла вчителька. Замість фізичних вправ діти виконували домашнє завдання з математики.

Заняття без учителя та плавання без води

Наступного тижня замість фізкультури у розкладі з’явилася українська мова. Іншого дня клас поділили на дві підгрупи, одна з яких займалася англійською, а інша — у спортзалі. Ще через тиждень класний керівник сама повела малюків до зали. «Ми розділилися на дві команди, грали в естафету, були різні завдання. Наша команда виграла три змагання!» — захоплено розповів один із третьокласників. Дехто з них з нетерпінням чекав наступного уроку, щоб узяти «реванш» за поразку.

Але і через тиждень спортивна форма не знадобилася: у понеділок готувалися до контрольної, у вівторок — до диктанту. У середу фізкультури в розкладі немає, але вчителька обіцяла ігри в спортзалі. Проте знову щось стало на заваді. Нарешті в четвер — ура! — була позапланова фізкультура. Діти кажуть, що стрибали та бігали. «Профільний» педагог досі хворіє, замінити його немає ким.

Переконана, якби йшлося про математику, то класи не залишили б без викладача на півтора місяця...

Із власного досвіду знаю: самих лише шкільних уроків дитині, яка росте та розвивається, замало. Вона повинна відвідувати хоча б одну спортивну секцію. Утім, майже в кожній школі працює тренер «зі сторони». Зазвичай він займається з юними єдиноборцями і гімнастами — вибір за батьками. Платять від 80 до 160 гривень на місяць.

Школи із басейном можна перерахувати на пальцях однієї руки. Два роки поспіль мій молодший син відвідував басейн у міському палаці дитячої та юнацької творчості. Місяць занять (тричі на тиждень) обходилися в 75 гривень. Цього року вирішили знайти заклад, де ставили б спортивну мету. Та в районному спорткомітеті приголомшили новиною: у басейнах... не буде води до початку опалювального сезону. Дали телефон тренера, який веде групи в «Динамо». Фахівець зізнався, що басейн справді не працює, натомість діти займаються «сухим плаванням» у залі.

Не дуже рекламують себе і дитячо-юнацькі спортивні школи. Але якщо ви, попри засекреченість, розшукаєте їх — будете приємно здивовані. Заняття в ДЮСШ безплатні, до того ж тренери виявляють неабияку зацікавленість у наборі груп. Дається взнаки демографічна криза, а також той факт, що легка атлетика за популярністю, на жаль, програє футболу. Тому моя порада: не поспішайте платити за секції поза межами спортшкіл.

Донецьк.

Зняти навантаження — головне

Якщо порівнювати стан здоров’я, фізичні можливості підлітків, то вони не на користь нинішнього покоління. Хоча всі проходять медичне обстеження, проте часто воно формальне. Тому багато колег перестраховуються, зводячи вимоги до мінімуму. За останні десятиліття фізкультурні пріоритети кардинально змінились. Раніше більше уваги приділялось спортивним досягненням, діяла система нормативів, котрі не всім вдавалось здолати.

Сьогодні мета інша — допомогти дитині зняти навантаження, відволікти її від комп’ютера, зрештою, дати практичні життєві навички. Тому орієнтуємо юних не на спортивні рекорди, а на вміння долати фізичні та психологічні проблеми в повсякденному житті. Звичайно, не хотілося б усе зводити до примітивізму. Момент змагальності також дуже важливий у дитячому та підлітковому віці. Оцінка стимулює учня не лише до праці, а й до дисциплінованості. Гадаю, від оцінювання не варто відмовлятись.

Учитель повинен розуміти, що його вихованці можуть заслужити найвищий бал і завдяки старанності.

Що б я зробила? Запровадила уроки окремо для хлопчиків та дівчаток. Діти комфортніше почуваються у своєму середовищі. Тоді не тільки вибір вправ чи ігор, але й їх виконання приносило б більше користі.

Ще кілька років тому ми виступили з ініціативою провести такий експеримент. Та відійти від затверджених програм, а тим паче від штатного розкладу, на жаль, не вдалося.

Усім відома проблема з дорожнечею, а звідси й нестачею спортивного інвентарю. Інколи навіть доводиться просити, щоб діти принесли з дому м’яча чи скакалку. І поки суспільство ще не усвідомило, що культ здорового способу життя повинен стати пріоритетним, зрушень годі чекати.

Коли спочатку батьки, а потім і їхні діти усвідомлять, що фізкультура — це першочергове на шляху до успіху, тоді багато проблем з організацією цього уроку відпадуть самі собою.

Монолог Таїсії Гурницької, учителя фізкультури майже з 30-річним стажем, записала Ірина КОЗАК.

Хмельницький.