Урок фізкультури чи фізичне безкультур’я?

Починати фізкультурну освіту треба з батьків. Домагатися, щоб вони дбали не про кількість іноземних мов, освоєних дитиною в п’ять років, а про те, скільки вона гралася на свіжому повітрі, бігала, стрибала і чи відповідає її руховий режим фізіологічній віковій нормі.

Дорослі повинні сприяти тому, щоб дитина вчасно пройшла медичне обстеження, займалася в секціях, фізкультурно-оздоровчих групах, пам’ятаючи, що руховий режим (8—12 годин на тиждень) зміцнює її здоров’я.

В ідеалі цей режим може складатися з п’яти уроків фізкультури, гімнастики до занять, фізкультхвилинки на уроках, фізкультурної години в групі продовженого дня (молодша школа), секційних занять з видів спорту, у групах загальної фізичної підготовки (тричі на тиждень) і різних фізкультурно-масових заходів.

Однак реалізувати цю ідеальну модель не дає змоги слабке матеріально-технічне забезпечення навчального процесу в більшості шкіл.

Скажімо, щоб організувати щоденні уроки в школі на 400 учнів, наповнюваність спортивного залу в день має бути 180 осіб плюс на спортивному майданчику стільки ж. У разі збільшення кількості учнів у ЗОШ потрібно й відповідну кількість педагогів, спортивних площ, інвентарю і обладнання, тобто грошей. З кадрами проблем не виникне (у нас випускають фахівців у 10—15 разів більше, ніж треба), але потрібно буде переглядати навчальні плани й скорочувати години з варіативного компонента з інших дисциплін.

В останні три роки розроблені нові програми. В основі їх концепції лежить оздоровча спрямованість фізичного виховання. Мета — не підготовка до складання державних тестів, а зміцнення здоров’я.

Одне з головних завдань початкової школи — формування стійкої мотивації до здорового способу життя. Це вирішується за рахунок формування школи культури рухів з елементами гімнастики, школи м’яча, стрибків, школи постави й активного відпочинку.

У середніх класах ураховуються інтереси переважної більшості школярів, можливості закладу при виборі ними п’яти-шести видів спорту.

Основна мета занять фізкультурою в 9-х класах — розширення рухового досвіду.

Це завдання пролонгується в старшу школу.

Програми з фізкультури за своєї оздоровчої спрямованості є навчальними, а, отже, дітям мають виставляти відповідно до їхніх здібностей і старань оцінку — стимул до занять. Пропонується 12-бальна система оцінки фізичної підготовленості (абсолютна) і відносна, що враховує рівень прогресу.

Ведучи мову про нормативи й необхідність їх виконувати, зазначу, що, скажімо, біг на 30 м, 500 м, стрибки в довжину, висоту, метання тощо є фізичними вправами, які разом з іншими входять до змісту занять. За відповідної підготовки (починаючи з молодшої школи) ці вправи виконують і з фіксацією результату, однак він не є підставою для виставляння поганої чи гарної оцінки. Він повинен стати орієнтиром для учня, вчителя, батьків. Крім цього, особистий результат і порівняння його з вихідним результатом на початку навчального року дає інформацію про ступінь прогресу, активності й систематичності занять, тому що учень змагається сам із собою під гаслом «Переможи себе».

Які труднощі виникають під час реалізації навчальної програми?

Перше. Негативне ставлення вчителів до переходу від авторитарного режиму діяльності в середній і старшій школі до індивідуально-орієнтованого навчання, що передбачає врахування інтересів учнів до окремих видів спорту, адже це спричиняє розробку нових поурочних планів, конспектів та істотного підвищення своєї професійної кваліфікації, освоєння нових видів рухової активності, затребуваних у школярів.

Друге. Програми орієнтовано на практично здорових дітей, а протягом останніх чотирьох років число школярів, зарахованих до спеціальної медичної групи, збільшується: в 2008-му їх було 4,4%, в 2009-му — 5,5%, а в 2010-му — 8%.

Особливістю роботи вчителя нині є те, що на уроці одночасно займаються учні основної, підготовчої та спеціальної груп. Це потребує вживання негайних заходів з введення обов’язкових фізкультурно-оздоровчих занять для учнів, зарахованих до спеціальної медичної групи після уроків. А за великим рахунком з ними має працювати реабілітолог.

Третє. Програми передбачають тільки визначені форми занять (двічі-тричі на тиждень), тому без заходів протягом дня, позакласної роботи заповнити руховий режим підлітків неможливо. Необхідно встановити відповідну доплату педагогам за позакласну роботу, оплату тренерам з видів спорту, які проводять заняття на базі школи.

Четверте. Відзначено, що функціональний стан школярів на початку навчального року знижується порівняно з травнем попереднього, що пов’язано з порушенням рухового режиму в період канікул, відсутністю можливості відпочивати в спортивних і оздоровчих таборах, нестачею майданчиків у мікрорайонах і надмірним захопленням комп’ютерами.

У зв’язку із цим учителі змушені замість введення модулів з вивчення видів спорту проводити у вересні уроки в рекреаційно-оздоровчому режимі.

П’яте. Ускладнює роботу вчителя, часом, несвоєчасна й необ’єктивна лікарська діагностика стану здоров’я підлітків.

При оцінці ефективності роботи навчального закладу з фізичного виховання необхідно враховувати:

— рівень здоров’я учнів (зниження кількості дітей, що належать до підготовчої та спеціальної медичної груп з 1 по 11 клас), зниження кількості повторних захворювань і пропущених через хворобу уроків;

— підвищення рівня фізичної підготовленості;

— дотримання учнями належного обсягу добової й тижневої рухової активності;

— підвищення інтересу й мотивації до систематичних занять фізкультурою і спортом.

Київ.