Учора у Верховній Раді відбулися відкриті слухання Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин про те, наскільки ефективно співпрацюють аграрії-підприємці з аграріями-науковцями. Майже сотня учених мужів, ректорів аграрних вузів, директорів галузевих дослідних інститутів, академіків і професорів на чолі з президентом Української академії аграрних наук Михайлом Зубцем відгукнулися на запрошення народних депутатів разом обговорити проблеми та помізкувати, як їх вирішувати — в основному законодавчим шляхом.

Представники наукової еліти зазначали: останніми роками їх ніхто з представників влади не слухає, не чує та й бачити не хоче. Сільське господарство України або не має грошей на впровадження вітчизняних новацій, або платить невиправдано величезні кошти за купівлю закордонних розробок (які часто-густо аж ніяк не кращі за вітчизняні). Учені висловлювали подяку Миколі Присяжнюку за те, що надав трибуну, щоб уголос назвати болючі факти нехтування надбаннями української аграрної науки, розповісти, як безконтрольна, хаотична господарська діяльність нівелює роботу десятків наукових інститутів. Наслідок очевидний — співпраця аграрної науки та АПК фактично зайшла у глухий кут.

Найголовніша проблема взаємин агронауки та агрокомплексу — це безсистемність і відсутність координації. Держава не знайшла інструментів і механізмів для стимулювання взаємовигідного поєднання інтересів науковців і виробничників.

Голова профільного комітету Верховної Ради Микола Присяжнюк визначив стратегічні завдання для подолання ситуації, що склалася в секторі. Серед них:

1) перехід до інноваційно-інвестиційного принципу виробництва. (Діюча з 1999 р. Концепція інноваційного розвитку України відразу після прийняття була практично забута, та й має декларативний і непослідовний характер); 2) просування інновацій вітчизняних учених за державної підтримки, і тільки так; 3) держава має надавати бюджетну підтримку підприємствам-новаторам, тим, які впроваджують інновації; 4) удосконалення нормативно-правової бази для регулювання інноваційно-наукової діяльності в аграрному секторі (в Україні прийнято понад 100 законодавчих, нормативно-правових урядових актів і різноманітних відомчих документів, які між собою не узгоджені).

Пріоритетом має стати тісна співпраця у трикутнику: «аграрна наука — влада — реальний сектор економіки», — зазначив голова аграрного комітету Микола Присяжнюк.

Узявши слово, президент УААН академік Михайло Зубець насамперед зазначив, що сільськогосподарська наука в Україні надзвичайно потужна, є кадри, працюють над серйозними науковими розробками понад два десятки дослідних галузевих інститутів. Останніми роками в академії визначено пріоритет: забезпечити наукове функціонування зернового ринку в Україні. Наші землі можуть давати врожаї до 10 тонн зернових з гектара — для цього вчені можуть надати відповідні сорти, запропонувати агротехнології і сучасну розроблену в Україні агротехніку. Зокрема, потенціал продуктивності нових сортів озимої пшениці, створених у наукових установах Української академії аграрних наук, сягає 9—11 тонн(!) з гектара за середньостатистичної врожайності 40—80 центнерів з гектара.

Є важливі напрацювання і в інших напрямках — скотарстві, свинарстві, птахівництві, використанні земель, ветеринарії, сільськогосподарській екології, садівництві тощо. Однак, щоб наука розвивалася і могла себе проявляти, потрібні кошти. Сьогодні у нашій країні на одного науковця витрачається на рік 5 тисяч доларів, тоді як у США — 200 тисяч, у Європі — понад 100 тисяч. До 500 розробок, до 300 патентів щороку реєструються в Україні, але їх не бачить і не відчуває аграрна сфера.

Більшість учених-аграріїв вважають, що час уже провести в Україні перший справжній бізнес-ярмарок інновацій, розробок та наукових ідей. Аграрний сектор потребує консолідації дій науки та виробничника. Це робота над проблемами земельної реформи, фінансовим забезпечення комплексу, оцінка якості сільгосппродукції, яка має відповідати світовим вимогам, розробка безпечних систем господарювання тощо.

Оцінку перспектив розвитку аграрного сектору в залежності від використання або нехтування науковим потенціалом галузі дав член-кореспондент НАН України, доктор економічних наук, заступник міністра економіки Валерій Мунтіян. Він зазначив, що для відродження України як житниці Європи потрібна не тільки консолідація аграрного бізнесу та держави, а й учених-аграріїв, бізнесу та держави. Саме аграрний сектор здатний витягти Україну з кризи. Учений вважає, що 1% зростання сільського господарства дасть 2% розвитку економіки країни в цілому. Учений навів красномовні приклади того, як після тяжких криз та економічних втрат країни піднімали свою економіку виключно завдяки підтримці в першу чергу сільського господарства. США після великої депресії оговтались завдяки підтримці фермерів. Японія після Другої світової війни зробила ставку не на електроніку, а на сільське господарство. Тож і Україні не треба винаходити велосипед, а фінансувати аграрну науку і аграрний сектор.

«У сучасних умовах загострення конкуренції інновацій на вітчизняному аграрному ринку і з метою успішного виходу АПК із системної кризи необхідно спрямувати зусилля аграрної науки на створення інноваційно спрямованої науково-технічної продукції та прискорений розвиток інноваційної інфраструктури в аграрному секторі економіки», — підсумував зустріч голова комітету Микола Присяжнюк.