«Я офіційно відмовився від російського громадянства, встиг до 18 числа і буду з українським», — каже Антон Романов, молодий режисер із Сімферополя, життя якого змінилося після окупації Криму Росією.
У квітні 2012 року Антон увійшов у п’ятірку кращих на першому фестивалі молодих українських режисерів, організованому Національним центром театрального мистецтва ім. Леся Курбаса. Тоді він отримав нагороду «За культуру сценічного перевтілення» у виставі «Очі блакитного собаки» К. Малініної за твором Г. Г. Маркеса. Згодом його запросили поставити цю п’єсу в столичному Молодому театрі. Антон — постійний учасник фестивалів «Тиждень актуальної п’єси» (Київ) та «Драма. UA» (Львів). У червні 2013-го брав участь у Черкаській театральній лабораторії, де презентував ескіз своєї майбутньої вистави, тема — цілком мирна. Але доля розпорядилася інакше.
Після подій у Криму Антон змушений був залишити рідний півострів, де його ім’я потрапило до чорного списку через активну проукраїнську позицію. Він переїхав до Черкас і вже 4 червня дебютував тут постановкою комедії абсурду. Це — «Сніданок з ворогом» за мотивами п’єси Ф. Аррабаля «Пікнік». Твір Аррабаля — про громадянську війну в Іспанії. А постановка Романова відображає події в Криму крізь власний творчий погляд. Персонажі — молоді хлопці, солдати двох армій, української та російської.
У виставі зайняті артисти Олександр Кузьмін, Світлана Москаленко, Анна Куриленко, Наталія Панекіна, Сергій Коваленко та Дмитро Потапчук.
Майданчиком для постановки Антон обирає декораційну залу — горище театру. У цій вистави немає масштабної сценографії — тільки шини та чорні щити. А реквізит — ляльки, паперові квіти, мильні бульбашки, два автомати, пляшка кримського вина, келихи, коробка з тістечками і парасоля.
Війна — абсурд, люди приходять у цей світ не для того, щоб убивати одне одного. Це підкреслює Романов у своїй першій постановці в Черкасах.
Молоді хлопці, які потрапляють на війну, не вміють воювати. Вони читають «Отче наш», щойно опиняються на полі бою. Один солдат в окопах розважається тим, що робить ляльки, другий — паперові квіти, які надсилає своїй нареченій. Батьки приїздять до одного з них, щоб привітати з днем народження. Просто на війні сім’я знайомиться з російським солдатом. Потім згадали, що це ворог, і взяли його у полон. Ця ситуація розвивається в стилі трагікомічного абсурду.
Режисер вводить у виставу персонажа, якого немає у п’єсі. Це Дівчинка в білому. Вона одночасно янгол і бик. Бавиться ляльками, в яких нема очей і які зроблені з червоної нитки. Через них Дівчинка в білому розповідає нам історії персонажів. Вона — такий собі білий янгол смерті, який шукає вбитих і провокує нещасливий фінал.
І лише після того, як кожен з акторів у фіналі покладе свою паперову квітку пам’яті загиблому на шину, комедія абсурду різко перейде в абсурд реальності. Пригадається Майдан з його жертвами, пригадається війна, що жорстоко позбавляє життя людей сьогодні.
Очі глядачів наповняться слізьми, вони триматимуть паперову квітку в руці, а потім покладуть її на шини. А наречена, якій призначалися ті квіти, мовчки сидітиме на підвищенні й чекатиме того, хто вже не повернеться.
Черкаси.
Фото Надії Корбут.
