Недавні потужні вітри мало не згубили старий дерев’яний вітряк у селі Вишнівці Онуфріївського району. Безжально гойдали чи не найголовнішу колись споруду краю, його віковічний символ, що посідає центральне місце на гербі Вишнівців.
Побудовано вітряк ще на початку ХХ століття. Під ним гув колись об’єднаний хлібом, піснею та єдиною долею народ, вирувало життя... Поступово млин старів, і в 1986 році настав час його вперше реставрувати. Зробили це коштом місцевого колгоспу завдяки ініціативі тодішнього голови Миколи Ткаченка.
Бригада кременчуцьких реставраторів спеціально побувала у Переяслав-Хмельницькому музеї під відкритим небом. Оглянули найбільшу в Україні колекцію з 16 вітряків XVІІ—XІX століть.
Зсередини млин — на два поверхи. Тут усе зробили, «як у церкві». Зберегли жорна та руховий механізм. Його міцний дубовий каркас ззовні заново облицювали. Для цього на колгоспній пилорамі розпилювали соснову дошку, яку привезли аж із Брянщини. Заново наростили й крила вітряка. Весь покрили спеціальним розчином, від якого млин аж сяяв. Огородили невисоким дерев’яним парканом. Після ремонту вітряк неначе заново народився. Постав красенем на всю округу.
А оскільки залишився він єдиним у районі, вирішили зробити з нього музей.
«Разом із Галиною Павлівною Дуженковою та її донькою Світланою об’їхали старожилів, — згадує Микола Ткаченко, — у кого знайшлася стара збруя, у кого — прядка, ступа чи горщики. Все звозили на зберігання до вітряка. Планували навіть призначити завідувача музею»...
Та не так сталося, як гадалося. З гіркотою Микола Григорович розповідає, що невдовзі всі експонати розікрали, почали зривати дошки всередині та ззовні...
Отак і нищили вітряк — і люди, і час. Кожен — по-своєму. Сьогодні він стоїть з обламаними крилами та обдертими боками. А нещодавно через сильні вітри і зовсім похилився, як той немічний старий дід. Далеко було чути, як тріщала балка-основа і таки переломилася навпіл, а вітряк неначе завис у повітрі — от-от готовий упасти на землю.
Повідомили люди про це в сільраду. Сільський голова Олена Шарлай звернулася в район, адже вітряк внесений до переліку пам’яток архітектури Онуфріївщини, що охороняються державою. Там створили спеціальну комісію, до якої ввійшли начальник відділу культури та туризму Світлана Балим, начальник відділу містобудування, архітектури, ЖКГ та будівництва Микола Явтушенко, методист з охорони нерухомих пам’яток археології, історії та монументального мистецтва відділу культури і туризму Юрій Сажка, сільський голова Олена Шарлай та директор сільського Будинку культури Алла Деревякіна. Вони обстежили аварійну споруду.
Склали акт, де зазначили, що «дерев’яний каркас має значні пошкодження, дерев’яна обшивка частково відсутня, лопаті крил зруйновні майже повністю, брус нижнього пояса каркасу піддався руйнації, що являє реальну загрозу для загального технічного стану об’єкта». Комісія дійшла висновку, що «загальний технічний стан вітряного млина аварійний, потрібне негайне проведення ремонтно-реставраційних робіт». Свої пропозиції щодо цього надав комісії керівник місцевого ТОВ «Злагода» Володимир Нелень.
Сільському голові рекомендували огородити об’єкт та встановити табличку, яка б інформувала про його аварійність, — щоб нікого не травмувало. А відділом культури і туризму райдержадміністрації підготовлено лист до департаменту культури, туризму та культурної спадщини облдержадміністрації: просили прислати фахівця-консультанта, який би допоміг з подальшою реставрацією. Та поки лист ходитиме інстанціями, поки доїде фахівець із Кіровограда до Вишнівців, часу мине чимало. Вітряк може до цього й не дожити. А йому допомога потрібна вже сьогодні.
Тож обговорили можливість порятунку, хоча б тимчасового, власними силами. Якби то лише люди не кидали обіцянки на вітер...
«Планували виділити кошти на реставрацію вітряка з місцевого бюджету, — каже сільський голова. — А тепер надії на це фактично немає. Шкода, що через ситуацію в державі цього року важко вирішувати фінансово такі питання». Адже всі чуємо про економію бюджетних коштів, і яке кому діло, що завмирає душа села.
За кілька днів після відвідин вітряка комісією безжальні вітри знову його пошматували. Вже пошкоджений центральний брус, що ледь тримав на собі всю вагу конструкції, ще більше розколовся. Голова села домовилася з адміністрацією РЕМу про термінове виділення спецтехніки, щоб «виважити» споруду та зміцнити пошкоджений брус. Роботи взялися виконувати працівники того ж таки ТОВ «Злагода».
Та навіть після цього старий вітряк чекає свого реставратора.
Руслана СОРОКА. Петро МЕЛЬНИК.
Вишнівці
Онуфріївського району
Кіровоградської області.
Фото Руслани СОРОКИ.
Легенда
Колись давно біля того місця, де зараз стоїть вітряк, жив чоловік, якого звали Кіндратом. Був добрим господарем і на найвищому місці в селі побудував вітряний млин. Крила його ловили пориви всіх вітрів, що гуляли в цих краях. Служив млин людям вірою і правдою: щодня під’їздили сюди підводи з зерном, а від’їздили з борошном. Любив Кіндрат свій вітряк, дбав про нього вдень і вночі. Якось знявся сильний вітер, і господареві здалося, що не так весело, як завжди, поскрипує його вітряк. Піднявся Кіндрат сходами нагору, почав прислухатися, а потім простягнув руку до крила — чи все гаразд? Порив вітру штовхнув лопать, щось схопило Кіндрата за одяг і кинуло у металевий вир.
Отак вітряк забрав до себе навіки Кіндратову душу, і вона голосить-тужить тепер у поривах вітру, як торкаються вони крил. Дивне відчуття охоплює, коли стоїш біля вітряка: здається, що перед тобою жива істота, поранена, зістарена, але з невмирущим серцем. І дивиться на тебе з глибини віків своїми вікнами — так пронизливо, що зіщулюєшся від того. І ніхто не в змозі зупинити його вічне обертання...
