Михайло Якович , мешканець райцентру Михайлівка, збирає пам’ятники вождів. Але, по правді, не цим цікавий 75-річний сільський дядько (дідом назвати кремезного чоловіка язик не повертається).
Унікальний Михайло Сімченко своєю захопленістю, непосидючістю і часом дитячою вдачею. «Це від моря», — усміхається в розкішну бороду флотський старшина.
Погруддя на подвір’ї — видимі квіточки. А зазирніть на веранду, до кімнати, сараю. Скільки тут стародавніх речей, дрібничок на зразок рогатки і батога... Ось колекція значків, а ось понад 500 пляшок. Ну, а атрибутика моря тут — куди не стань...
— П’ять з половиною років на Балтиці відходив — це вам не біля материної спідниці, — пишається Михайло Якович. — А тепер на присягу батьки приїжджають. Та я із сорому утопився б, якби побачив матір з хустинкою біля очей...
Сімченко часом запальний. Але справедливий, швидко відходить. Це вам Ганна Іванівна (на знімку), дружина, підтвердить. Як-не-як наступного літа 50 років спільного життя святкуватимуть. Про характер батька, діда і хазяїна, кожний по-своєму, вам розкажуть сини, невістки, онуки, правнучка, Савка і Боцман. Останні — кіт і собака. Члени родини, між іншим.
Особлива розмова — про здоров’я. Лукавити при дружині, гадаю, Михайло Якович не став би, тому цитую: «Босоніж ходжу до снігу, щодня, якщо не штормить, зарядку роблю. Дороги до лікарні не знаю, жодної пілюлі не випив. П’ю інше...»
Здоровий то здоровий, але одного разу прихопив Сімченка ревматизм. «Ні охнути, ні руки підняти». А тут лампочка біля входу до будинку перегоріла. Почав старшина в дощ викручувати її... Що було — майже не пам’ятає. «Затрусило мене з незвичайною силою — провідником я, старий, став. Адже босоніж у калюжі стояв...»
Одне слово, ревматизму як і не було. «Кого він мучить —притуліться до проводу», — чи то жартує, чи то радить дивакуватий Сімченко.
Однак є в нього надзвичайно серйозне захоплення — пише він історію сучасності.
Як відомо, Валерій Золотухін, відомий актор і батько недавно народженого сина Іванка, веде щоденник з 1958-го. Дрібним почерком списав артист 87 зошитів по 96 аркушів кожен.
Михайло Якович Сімченко щоденники веде десять років. Щодня, якщо, знову-таки, не штормить. Що це означає? Загляньмо до рукопису. «29.07.2001. Неділя. День ВМФ. Шторм дев’ять балів. Випито ... шосту пляшку. Штормило два дні».
— Ну, це вже благовірний загнув, — сміється Ганна Іванівна. — Хвалиться, бажане за дійсне видав.
Дивно, але непокірний Михайло Якович у відповідь на «зухвалість» промовчав.
Мовчки узяв він баяна і так само мовчки пройшовся по клавіатурі, награючи «Амурські хвилі»...