Того ранку до сільського клубу на зустріч із «владою та пресою» подалися понад сотня ветеранів колишньої бригади № 3 колгоспу імені Котовського Кам’янець-Подільського району Хмельницької області. Ті, чиїми руками створено все, чим славне було колись бригадне село Колубаївці, нині ведуть боротьбу за повернення свого рухомого і нерухомого майна. Пішли в «останній бій», бо більше нема кому. Молодші бояться. Жоден колубаївчанин не отримав майнового паю, оскільки все нажите поколіннями, цілим селом, як стверджують селяни, безсоромно вкрали.
На землі і без землі
Факт створення аграрного цеху Кам’янець-Подільського цементного заводу на базі угідь і майна колубаївецької бригади і нині для селян залишається загадкою. Ніхто селян з тими прожектами не знайомив. Немає вже й голови гуменецького колгоспу імені Котовського (до якого входило й це село), народного депутата України першого скликання Миколи Любенчука, помінялося й керівництво цементного підприємства. Господарство і бригада були на доброму рахунку в районі. Створили цех силовим рішенням виконкому Хмельницької обласної ради народних депутатів (№ 233 від 19 грудня 1990 року): 1080,2 гектара, передали цементному. Щоправда, кажуть колубаївчани, без належного оформлення документів. Кам’янець-Подільський райвиконком зобов’язали створити комісію і забезпечити передачу. Та жодного акта передачі протягом майже півтора десятка літ нікому знайти так і не вдається.
Пішла корова, а за нею і телятко. Тож усе — до останньої швабри з бригадного дитячого садка та останнього черпака з тутешньої сауни, де любило паритися начальство, стало власністю цементного велетня. Селяни кажуть, саме в цій сауні зародилася ідея «обікрасти» село таким чином, щоб його землі та майно подарувати індустріальному сусідові. Підприємство видало наказ про створення свого аграрного цеху ще в 1991 році. Мешканці тоді не надавали особливого значення тому, як стала називатися їхня бригада. Тим паче, що господарство хазяйнувало, як і раніше, а директор цементного пообіцяв продовжити до Колубаївець маршрут міського автобуса № 3, провести газ...
У 1995 році ВАТ «Подільський цемент», що є правонаступником Кам’янець-Подільського цементного заводу, заснував на базі агроцеху дочірню фірму «Земля Поділля», яка стала володаркою колубаївецьких багатств.
На господарювання «донечки», запевняють колубаївчани, не можна було дивитися без сліз та брому. Поля заростали бур’янами, будівлі руйнувалися, розкрадали техніку і механізми. Селяни вирішили будь-якою ціною повернути свою землю.
Ті, що мали захищати, відмовчувалися
І Земельний кодекс України, і Закон України «Про власність» визначають суб’єктами права державної власності на землю в межах територій сільських рад ці ради, які й повинні здійснювати регулювання земельних відносин у рамках своїх повноважень. Отже, лише Гуменецька сільська рада мала право передати ту чи іншу ділянку в користування будь-кому. Жоден із згаданих суб’єктів ніколи до сільської влади щодо цього не звертався. «Значить, голова повинен узяти нас під захист», — розмірковували колубаївчани. Та апеляції до місцевої та районної влади не виправдали надій. Ті, хто мав би першим захищати народ, забити на сполох про грубе порушення законодавства, подати запити до правоохоронних органів, чомусь відмовчувалися.
Обурені громадяни звернулися до суду. Кілька років довелося чекати, поки справедливість таки взяла гору. 1999 року селяни вирішили створити колективне сільськогосподарське підприємство (КСП) «Колубаївське», а 24 лютого 2000-го ХІ сесія Гуменецької сільської ради передала йому в колективну власність 507,8 га, а у постійне користування відвойовані 132 гектари. Склали державний акт на право колективної власності на землю, яку згодом розпаювали. Нині ці паї в оренді у приватника Анатолія Коваля.
Відвоювали, та не все
Однак, тільки-но колубаївчани отримали перемогу, відразу знайшлися невдоволені. Запротестували цементний разом із «донечкою», обізвалася прокуратура району... Вищий арбітражний суд України своєю постановою від 6 вересня 2000 року залишив без змін постанову арбітражного суду Хмельницької області в цьому питанні.
А поки тривали суди, «Земля Поділля» спішно продавала майно «доброго таточка». Так, за словами селян, зведено нанівець чималий машинно-тракторний парк, що був колись предметом гордості бригадного села: десять тракторів, три комбайни, по сім сівалок, культиваторів і плугів; а ще були котки, косилки, борони, траншеєкопач, вирівнювач грунту, автозаправник, доочищувач цукрового буряку, жатка, картоплесаджалка, машина для внесення добрив... і — безліч добротного господарського начиння, без якого врожаю не виростиш і не збереш. Про це написали селяни 14 травня цього року до Президента України Леоніда Кучми, сподіваючись, що він своєю владою допоможе захистити законні права єдиних законних власників і прискорить повернення майна. Бо, дивлячись на загін сивих і немічних борців, неважко здогадатися: не кожен дочекається потрібного результату.
«Забудьте моє ім’я»
Уся ця боротьба принесла незручності сільському голові Інні Абдулкадировій. «Революційне» село, окрім того, на виборах не поспішало віддавати голоси висуванцям від влади, яка так образила трудівників. Ні за це, ні за колективні скарги голові не дякували нагорі. «Писак» влада не любить. Більшість населення в Колубаївцях — пенсіонери, до сільради в Гуменці за якимось папірцем дістатися їм нелегко. У місцевому медпункті працівники сільради повісили, було, графік, згідно з яким голова і дільничний інспектор мали приймати колубаївчан у їхньому селі. Сюди провели навіть тепло. Та графік виявився фільчиною грамотою, бо ніхто його виконувати не збирався.
Напевно, місцева влада вирішила, що уваги у вигляді телевізора для дитсадка та комп’ютера для школи колубаївчанам більш ніж досить. Отож у селі кажуть, місцевій владі байдуже, що розвалюють і розкрадають громадське майно, що занепадають будівлі, які на вулицях вибоїни.
Клуб — без завідувача, бо не дали навіть півставки. На День Перемоги був він на замку, а ветеранам вручили по 10 гривень біля пам’ятника. Валиться клуб? Може привалити там сільську молодь? Просите село газифікувати? Сільська рада вирішила грошей на це не давати. Усі села сільради вже газифіковано, а Колубаївці — ні. Хоч щороку до бюджету органу самоврядування ідуть немалі гроші за оренду землі від кар’єру глини. Здається, можна було б і цьому селу виділити від загального пирога. Коли в Кам’янець-Подільський уперше їхав новий голова Хмельницької ОДА Віктор Коцемир, у Гуменцях перед тим, де його приймали, при світлі фар машин спішно вночі штукатурили фасад Будинку культури. До Колубаївець губернатора не возили...
Селяни чекали начальство й цього ранку, але воно чомусь не прийшло. Чи, може, кинуте колись своїм виборцям з Колубаївець «Забудьте моє ім’я!» таки має підгрунтя?
Хто допоможе скривдженим?
Не їде голова в нелюбе село, кажуть колубаївчани, й через інші події. Агрофірма «Земля Поділля» 9 квітня цього року продала Миколі Хмелюку нежитлову одноповерхову будівлю з прибудовою загальною площею 224 квадратні метри на вулиці Польовій, 1. За огорожу «своєї» території, де є громадська криниця, новий власник, кажуть, нікого не пускає. Колубаївчани, не діждавшись допомоги від голови і землевпорядників, звернулися до правоохоронців. Проте звідти надійшла відписка: мовляв, Хмелюк уже зареєстрував право власності на нерухоме майно на Польовій, 1.
Щодо незаконного розпродажу колишнього колгоспного майна, то з області послалися на думку заступника начальника управління сільського господарства і продовольства Кам’янець-Подільської райдержадміністрації Леоніди Предиткевич: «Майно бригади № 3 КСП імені Котовського було передано на баланс цементного заводу ще до початку проведення розпаювання майна і після приватизації цементного заводу стало власністю ВАТ «Подільський цемент». Під час створення КСП «Колубаївське» розпаювання майна не проводилося у зв’язку з його відсутністю.»
Невже цей авторитет увів правоохоронців області в оману? Адже ніхто не передавав колубаївецького майна цементникам. У Господарському суді Хмельницької області у справі № 2/459-н є акт від 28 листопада 1990 року, який ВАТ «Подільський цемент» демонструє, доводячи законність володіння чужим майном. Цей солідний фоліант, без жодного підпису і печаток, належним чином не завірено. І йдеться в ньому усього-на-всього про... перевірку основних засобів виробництва, будівлі та майна, закріпленого за бригадою. І жодного слова про передачу!
То чи не час правоохоронцям і владі, починаючи з сільської, нарешті припинити вдавати святу наївність і стати на бік скривджених?
Хмельницька область.
