На Хмельниччині зарплатні борги майже восьмисот підприємств перевищили 50 мільйонів гривень
Для порівняння варто зазначити, що невелика область зайняла третє в державі місце після значно більших Харківської та Донецької за кількістю підприємств, що завинили своїм робітникам. До того ж майже третина з них проходить процедуру банкрутства. Це означає, що борги більш як у десять мільйонів гривень вони вже ніколи не повернуть. Про ці факти розповів на колегії обласної прокуратури головний державний інспектор області Олександр Броженко.
А це майже копіює ситуацію жарту: кому винен, всім прощаю. Як при цьому бути із травневим указом Президента про повну ліквідацію боргів до початку грудня і обіцянками влади його виконати — невідомо. Графіки погашення боргів, особиста відповідальність керівників усіх рівнів, постійні звіти й аналіз ситуації на всіх рівнях практично не дають результатів.
Хоча, здавалося, деякі зрушення намітились. Якщо на початку року борг становив більше 55 мільйонів, то у червні він все-таки зменшився до п’ятдесяти. Але коли й далі йтимемо такими темпами, зазначив на колегії обласної адміністрації начальник головного управління праці і соціального захисту населення області Іван Моцний, то виконати свої зобов’язання область зможе не через п’ять місяців, а через... шість років.
Це у разі, коли не діятимуть інші стримувальні чинники. А вони вже працюють. Приміром, у квітні загальна заборгованість не зменшувалась, а зростала на шістсот тисяч гривень. І де знайти гроші, коли того ж місяця було вироблено продукції на п’ятнадцять відсотків менше, ніж у травні, не працювала п’ята частина підприємств, а майже на половині працюючих зменшені обсяги виробництва. А в результаті в п’ятнадцяти районах і містах борги знову почали зростати: хто «набрав» зайвих п’ятдесят, а хто й двісті вісімдесят тисяч гривень. І це лише за місяць!
Найбільше фінансове напруження — на селі. Важко знайти господарство, котре могло б заявити, що нинішнього року йому живеться ліпше, ніж торік. А тому вже нікому не додають надії слова про те, що новий врожай принесе нові гроші і добру зарплату.
— А між тим навіть торішній не дуже добрий урожай міг поставити крапку в розв’язанні цієї проблеми, — переконаний Олександр Броженко. — Територіальною державною інспекцією праці в області було проведено розрахунки, які показували, що зерна повинно вистачити на зарплату всім. Але виявилося, що у більшості господарств на погашення заборгованості пішло лише від одного до п’ятнадцяти відсотків зібраного збіжжя. Дехто не дав на ці цілі жодного центнера. І лише в небагатьох господарствах людям віддали двадцять відсотків від валового збору.
В окремих господарствах Новоушицького району борги сягнули до півмільйона гривень. Хто і коли зможе їх віддати, якщо на селі давно не обертаються такі гроші?
Не поспішали ділитись прибутками і деякі керівники промислових підприємств. Так, на одному з консервних заводів на зарплату віддали лише два відсотки від загальних надходжень. Та й це зробили ще торік, а в першому кварталі нинішнього взагалі вирішили зарплату не платити. Зате купили автомобіль, оргтехніку, меблі. Трохи більш як за півроку на підприємстві виник борг понад 130 тисяч гривень, і майже стільки ж пішло на дорогі офісні придбання.
Хитрі ходи, до яких вдаються керівники, аби не віддати працівникам зароблене, просто вражають. Наприклад, найпростішим є не помітити офіційного зростання рівня мінімальної зарплати. Так, лише на невеличкому ДП «Курівське», що в Городоцькому районі, працівникам недодали 34 тисячі гривень. Подібні порушення прокурором району було виявлено ще у п’яти сільгосппідприємствах. І тільки після його втручання зароблені гроші все-таки вдалось отримати.
А дехто з керівників зумів обставити справу так, що не він винен, а люди: мовляв, добровільно віддали свої гроші. Суть справи у тому, що господарство позичає у свого ж робітника гроші на виробничі потреби. До того ж позичає рівно стільки, скільки саме і винне. Грошей від цього ні в кого ні зменшується, ні додається. Зате статистична картина зовсім інакша: борги в зарплаті уже ніде не значаться, а кредиторська заборгованість перед працівниками за надану фінансову допомогу — це вже зовсім інша, непідзвітна стаття.
Взагалі різниця між звітами та життєвими реаліями просто разюча. Представники Пенсійного фонду в області стверджують, що на початок квітня заборгованість становила не офіційних 52 мільйони гривень, а більше 81 мільйона. Звідки взялась така розбіжність? Секрет простий: статистичні дані про борги надають лише підприємства, де працює понад півсотні чоловік. Зате менші, приватні, малі — а таких в області понад чотири тисячі — не звітують ні перед ким про свої зарплатні борги. Чим обернеться справа для працюючих на них завтра, вже відомо. Мізерні сплати до Пенсійного фонду дадуть таку саму мізерну пенсію. От і виходить, що ні зарплати пристойної не було, ні пенсії не буде.
Парадокс ситуації полягає в тому, що влада, яка начебто несе відповідальність за повний розрахунок, фактично не може вплинути на боржників і змінити ситуацію. Бо одне діло — розібратись із кримінальними порушеннями у цій сфері, інше — запустити в дію здоровий економічний механізм. Якщо перше, завдяки старанням правоохоронців, ще трохи спрацьовує, то з другим ситуація набагато складніша. Дуже часто людям доводиться ходити на роботу тільки заради роботи, але не заради зарплати. Бо навіть там, де її платять, вона залишається невеликою.
Хмельницький.
