Прокуратура прагне захистити права виставленого з квартири пенсіонера
Коли Борис Сергійович Грищенко повернувся з не такої вже й тривалої прогулянки, то оторопів: двері його квартири були зрізані з петель, а в самому приміщенні господарювали якісь незнайомі люди. Хотів з’ясувати, в чому справа, але його просто виставили за поріг. З допомогою сусідів викликав міліцію, та стражі правопорядку тільки руками розвели: нові господарі, мовляв, вселяються до квартири на законних підставах — у них є відповідні документи. Які ще документи? Адже у нього на руках заповіт померлої півроку тому старшої сестри, в якому чорним по білому написано: все майно, в тім числі квартира, переходять у власність саме йому, братові. Якраз розпочав, витримавши необхідний термін, все оте оформляти. Аж тут отака халепа...
Згодом, трохи заспокоївшись, почав з’ясовувати, що до чого. Виходило так, що ще у січні 2003 року його сестра Лідія Сергіївна Грищенко начебто уклала з якимось Русланом Г. договір купівлі-продажу, згідно з яким останній вручив їй суму грошей, еквівалентну 15 тисячам доларів США, і її квартира, в результаті, переходила у його власність. Щоправда, з правом Л. Грищенко там мешкати й бути прописаною до кінця свого життя. Здивуванню Бориса Сергійовича не було меж. Не тільки тому, що сестра, з якою підтримував гарні стосунки і часто зустрічався, ні про що подібне ніколи й не заїкнулася. А тому, що сам договір купівлі-продажу був, м’яко кажучи, дещо дивним. У його тексті є такі, приміром, слова: «Даний договір складений у простій письмовій формі у зв’язку з тим, що на момент досягнення домовленості про купівлю-продаж квартири були відсутніми документи, необхідні для укладання нотаріальної угоди. Даний договір буде засвідчений нотаріально відразу ж після того, як продавець підготує всі необхідні документи».
Підпис буцімто Лідії під договором купівлі-продажу викликав у Бориса Сергійовича підозру — не зовсім схоже на її руку. Такий же підпис був ще під одним документом — мировою угодою, укладеною між Л. С. Грищенко і Р. Г. уже через місяць з невеликим, у лютому того самого 2003 року в залі Приморського районного суду Одеси, куди останній звернувся з позовом до Лідії Сергіївни про визнання договору купівлі-продажу дійсним та закріплення за ним права власності на квартиру. Суд затвердив мирову угоду. Та й чому раптом з’явився позов Р. Г.? Л. Грищенко відмовлялася від виконання зазначених у договорі умов? У судовій ухвалі з цього приводу — ні слова.
— Ознайомившись з отими документами, — каже Борис Сергійович, — я засумнівався, тому звернувся до прокуратури.
У прокуратурі Приморського району угода щодо квартири №111 будинку №29 по вулиці Канатній теж викликала чималу цікавість. За заявою Б. Грищенка вона розпочала перевірку. Друга нотаріальна контора засвідчила, зокрема, що заповіт Л. С. Грищенко на користь свого брата до самої її смерті не скасовувався. За фактом незаконного заволодіння вищезгаданою квартирою прокуратурою району винесено постанову щодо порушення кримінальної справи за статтею 190, частина 4, КК України. Під час досудового слідства з цієї справи прокуратура призначила почеркознавчу експертизу, яка підтвердила підозри Б. Грищенка: підпис під мировою угодою вчинено рукою не Лідії Сергіївни, а іншою особою. Отже, зробив висновок заступник прокурора району Олександр Волков, підгрунтям для винесення ухвали Приморського суду від 27.02.2003 року став підробний документ — мирова угода, що є основою для перегляду ухвали у зв’язку з обставинами, що заново відкрилися. І направив відповідну заяву до отого суду з проханням скасувати ухвалу.
Місцевий Приморський районний суд заяву заступника прокурора розглянув. І — не задовольнив. Ось деякі висновки ухвали з цього приводу. Наприклад, висновок експерта «не відповідає дійсності і не може бути взятий до уваги», бо, мовляв, «мирова угода підписана в залі судового засідання особисто Грищенко Лідією Сергіївною у присутності судді та секретаря». Окрім того, немає ухвали суду щодо визнання мирової угоди підробним документом...
А чому суд не взяв до уваги заповіт Л. С. Грищенко на користь брата? І коли суд вважає, що у зв’язку з відсутністю судової ухвали щодо підробки мирової угоди він не може переглянути своє попереднє рішення, то чому не призупинив судочинство в справі (відповідно до ст.221 ЦПК України) у зв’язку з неможливістю його розгляду на термін, поки буде розглянута ота друга справа, тобто з’ясовано, підробною чи ні є мирова угода, наголошує прокурор.
І Б. Грищенко, і прокуратура Приморського району думають відстоювати свою позицію.
Одеса.
