Предметом не просто зацікавленості, а серйозних наукових розробок для керівника кафедри хімічних технологій, професора Хмельницького держуніверситету Ігоря Мандзюка і його колег стала... звичайна пластмасова пляшка.

Уже традиційна і зручна тара давно перетворилася на справжнє екологічне лихо. Як з’ясувалося, створити її значно простіше, ніж боротись із відходами. Проблеми утилізації одноразового посуду гостро постали в багатьох країнах. Свій шлях їх розв’язання знайшли хмельницькі хіміки, створивши пляшку, котра може, образно кажучи, самознищуватись. Якщо вона потрапляє у землю, у воду чи просто на смітник, то буквально за місяць—другий перетворюється на воду і вуглекислий газ. Такі кінцеві продукти розпаду, і про жодні токсичні залишки навіть і не йдеться. Та найцікавіше те, що й виготовити таку пластмасу можна, як то кажуть, теж із нічого. Приміром, із молочної сироватки чи бурякового жому...

Над ідеєю створення так званих біодеградуючих пластмас світова наука працює давно. Відтоді, як стало зрозуміло, що стара тара і у вогні не горить, і у воді не тоне, а тому невідомо, чого від неї більше — користі чи шкоди. У деяких країнах нові технології уже працюють. Але таємниці виготовлення біопластмас тримають в секреті. В Україні перші — й доволі вдалі — кроки на цьому шляху зробили хмельницькі хіміки. В лабораторних умовах Мандзюк отримав пластмаси нового покоління на основі молочної кислоти. А останню традиційно виробляють із бурякової меляси чи патоки.

Як зізнаються на кафедрі, тут не стали винаходити велосипед. Майже сто років тому із молочної кислоти хімікам вдалось видобути так званий смолопродукт. Але що робити з ним далі — залишилося загадкою майже на століття.

В Україні є спеціалізоване підприємство, котре випускає молочну кислоту. Але використовують її переважно як консервант чи підкислювач у харчовій промисловості. А хіміки із ХДУ визначили умови, за яких харчовий продукт може перетворюватися на пластмасу.

Зовні вона не відрізняється від звичної. Навіть фахівці зізнаються, що не зможуть розрізнити біо-пляшку від традиційної ПЕТФ-пляшки. Але якщо позбавитись останньої — ціла проблема, то новий винахід уміє сам зникати. Шлях до цього пролягає через складні хімічні процеси. Але тепер вони відомі науковцям, і ті готові передати свої технології виробничникам. Залишається лише одвічна проблема — знайти інвестора, котрий візьметься втілити у життя цікаву розробку.

— Світ технологій розвивається так бурхливо, що важливо встигнути, не пропустити момент, — зазначає Ігор Андрійович. —Можна стати монополістом у цій галузі, якщо подолати інертність і спрацювати оперативно. І стосується це не тільки нових пластмас, а й старої пляшки. Їй ми теж можемо подарувати друге життя.

У багатьох країнах її відходи розкладають до початкових речовин, з яких потім знову виготовляють ту саму пластмасу. В Україні теж зробили спробу переробки відходів. Незначну їх частку додають як один із компонентів під час виготовлення цього самого матеріалу. А на кафедрі пішли іншим шляхом: не замкнули цикл, а перетворили відходи на зовсім новий продукт.

Якщо вміло попрацювати із старою пляшкою, з’ясовується, можна отримати цілу гаму нових матеріалів. Це й пінопласти, котрі можуть використовуватись як теплоізоляційний матеріал в будівництві, й захисні антикорозійні покриття, і поліефіри для виробництва лаків і фарб.

Та, напевно, найбільша гордість науковців — технологія виготовлення клеїв-розплавів. Зручність і безпека використання — їх особливість. Адже такий клей не має звичного різкого запаху. До того ж «схоплює» поверхні в буквальному розумінні слова миттєво.

Попит на такі матеріали на вітчизняному ринку чималий. Адже нині їх завозять із-за кордону, і коштують вони чимало. А розробки професора Мандзюка могли б скласти серйозну конкуренцію для імпортного товару. Насамперед — у ціні. Бо технологія переробки пляшок у нові матеріали максимально здешевлена.

Майже дев’яносто відсотків сировини становлять відходи. Та й саме виробництво не потребує великих капіталовкладень. Одне слово, мінімум затрат за максимальної вигоди, і принцип — коли відходи починають працювати на доходи — стає реальний.

Хмельницький.