Бере жінка дві мірки борошна та мірку солі, додає води і місить тісто. З того може бути що заманеться. Квітка, дерево, коник вороний чи буланий. І навіть козак — солоний на смак. Отже — до пива? В усякому разі, виріб у принципі їстівний, хоч і неймовірно солоний.
Колись навіть малята тягнулися до тіста, як мати місила діжу. Власноруч ліпити — то ж бо свята справа. Цей скульптурний наїв живе століттями. У Кам’янець-Подільському центрі дитячої творчості на Хмельниччині є гурток, де вчаться на «тістоскульпторів». Очолює його Наталя Колендзян. Та й у інших куточках країни це мистецтво так прижилося, що його прихильники влаштовують виставки вже в столиці. До речі, юні кам’янецькі майстри нинішньої весни з всеукраїнського конкурсу української іграшки привезли диплом лауреата.
А от інженер із Кам’янця-Подільського Валентина Каленська працювала на відповідальних посадах. Часом після важкого дня, особливо як була керівником ЖЕКу, душа потребувала віддушини. І якось сама собою прийшла тістопластика. Нині у квартирі пані Валентини, як у майстерні, — цілі панно. Хати під солом’яними дахами, вітряки, квітучі вишні. Гарно вдаються майстрині квіти. Стала безробітною — теж творчість порятувала, «підкинула» шматок хліба. Хоч роботи так важко відпускати з рук. Особливо ці, останні, з ніби живими вежами та мурами рідного Кам’янця. Їй і не вірять, що вони з простого тіста зроблені.
Хмельницька область.
