Політичний душок істерії,або Дещо про психічні атаки

Ці слова більш як сімдесят років тому надиктував сліпий, прикутий до ліжка письменник-більшовик Микола Островський у роман «Як гартувалася сталь». Так, багато літ минуло відтоді, стільки мерів помінялося, а Шепетівка як була у центрі містом, так і залишилася на околицях селом.

19 лютого 2004 року Верховна Рада України прийняла Постанову «Про відзначення 100-річчя з дня народження письменника-гуманіста М. Островського». Зауважимо — гуманіста. І в Шепетівці цю подію сприйнято схвально всією територіальною громадою, бо хоч міським головою у нас представник партії Конгресу українських націоналістів, та попри «прогнози» опонентів, не кинулися суцільно перейменовувати вулиці, не знищили музей М. Островського, не спровокували сутички колишніх радянських партизанів з колишніми вояками УПА.

У таких маленьких містечках, за словами М. Островського, де центр — місто, а околиці — село, не політикою і крикунством сьогодні важливо займатися, а відновленням знищеної економіки, адже пріоритетні показники всієї області формуються саме в тих містах, що залишилися острівцями духовного і культурного розвитку громад.

Як на мене, не мітингувати і чорною ненавистю бруду один одного обливати мусимо, а ями на околицях наших маленьких міст, селищ та сіл щебенем або бодай жорствою підсипати. І якщо не всі вулиці заасфальтувати, то хоча б кошти «виплакати» на так званий ямковий ремонт.

Ще два роки тому в Шепетівці чотири—п’ять разів на добу відключали світло. На кухнях з кранів текла схожа навіть не на пиво, а на жовч вода, якщо ще працював водогін. Шепетівчани забули про те, що можна цивілізовано користуватися громадським транспортом і що навіть є автобусні зупинки.

Про заробітну плату вже й годі казати: вчителям та комунальникам набридло пікетувати міську раду.

Новообраний у 2002 році депутатський корпус, виконавчий комітет міської ради, насамперед міський голова заявили коротко і чітко: «Зловживанням шепетівських урядовців покладено край».

Чи могло це сподобатися деяким шепетівським екс-чиновникам, змушеним з багатьох причин залишити владні крісла? І чи до снаги їхнім однодумцям, які зберегли за собою владні повноваження на вищому рівні, нині впливати на ритм усіх сфер життя нашого міста з державотворних позицій, а не політичних забаганок?

...Критика шепетівського міського голови і всього півсоттисячного населення міста розпочалася здалека. Газета соціалістів Хмельниччини «Народовладдя» ще 19 грудня 2003 року друкує статтю під заголовком «Свавіллю шепетівського міського голови В. П. Малькіна присвячується». Як політичних опонентів соціалістів ще зрозуміти можу... Але ж в унісон з ними вже 5 лютого 2004 року в газеті «Подільські вісті» з’являється стаття «Уявне і наявне». Знову-таки ідеться про те саме. А водночас надруковано лист шепетівчан, серед яких директор ВАТ «Шепетівське АТП-16807» В. Максимов. Того самого підприємства, про яке газета «Наш дім — Шепетівка» № 1 за березень 2004 року повідомляла: «Із промислових підприємств найбільшу заборгованість у зарплаті мають ВАТ «Шепетівський завод культиваторів» — 548,7 тис. грн., ВАТ «Шепетівське АТП-16807» — 209, 1 тис. грн.».

Очевидно, ще однією «бомбою» на Шепетівку мало стати так зване «Звернення мешканців Шепетівки до депутатів міської ради, керівників області та держави», опубліковане 2 березня цього року у тій само обласній газеті під «ленінським» гаслом «Так далі керувати не можна».

Хочу, щоб широке коло читачів вашого видання — не лише мешканці Шепетівки, знали, що всі викладені в цьому «зверненні...» факти наша рада готова обгрунтовано спростувати. Та чи є потреба тут оперувати цифрами, економіко-фінансовими та іншими показниками, якщо автори так званого звернення могли ознайомитися з ними до того, як звернулися до газети. Тому повірте на слово: ми пережили багато перевірок, і праця тих, хто на підставі так званого звернення чи за чиїмось «вказівним перстом» намагався ревізувати нашу роботу, виявилася марною. Натомість ми мали зайву можливість пересвідчитися, що з чотирьохсот підписантів, на яких посилається обласна газета, істинних знайшлося аж... три.

Ось і постає запитання: чи не є «звернення...» в газеті, серед засновників якої обласна рада, обласна державна адміністрація, спробою тиску на територіальну громаду міста обласного значення Шепетівку? Наша думка однозначна: таких публікацій на свій страх і ризик не друкують. І ми ставимо собі запитання, а чи не погоджено їх з посадовцями області? Музики грають тому, хто за ці тримби гроші платить.

Деякі «ображені», знову ж таки кажу в лапках, колишні шепетівські чиновники, котрі не втрималися у владних кріслах, нещодавно провели мітинг. «Подільські вісті» надоперативно описали його, як «велелюдний»... Чи не доцільніше було б (з огляду на стабілізацію і консолідацію ситуації в області) повідомити читачам про те, що у Шепетівці нині знову освітлюються вулиці, є питна вода і з голів тих, хто повертається з мітингу, уже не зривають, як було раніше, шапок.

Соціально-економічні проблеми схожі в усій Україні. Але... їх «вирішення» політично-символічним натиском «з низів» якесь вибіркове. Як кажуть, відстрілюють... Навіть попри те, що нещодавно головний «чекіст» нашого краю генерал СБУ М. Вавринчук «... порадив заспокоїтися радикальним противникам шепетівського міського голови», адже «декілька перевірок та перепровірок довели абсурдність висунутих звинувачень, навпаки, ажіотаж противників дає підстави самому В. Малькіну добиватися спростувань». Це я цитую з газети «Подільський кур’єр» за 25 березня 2004 року.

«Наступ» на територіальну громаду Шепетівки спонукає депутатський корпус до адекватної реакції. На позачерговій сесії міської ради, що її ініціюють самі депутати міської ради, вони, як мені відомо, мають намір звернутися до Президента України, Верховної Ради України з вимогою дати правову оцінку тим діям, що чиняться супроти територіальної громади.

Одне слово, хоч Шепетівка у центрі — місто, а на околиці — село, але ми — сила, ми тисячна частина України. І готові відстоювати Шепетівку. Політика політикою, та годі шукати ворогів з-поміж свого народу.

...А тим часом навіть після відвертого виступу на сесії обласної ради 30 березня ц. р. шепетівського міського голови Валерія Малькіна «наступ на Шепетівку» триває. Редактор «Подільських вістей» Йосип Ядуха власноруч, не довіряючи, либонь, перо своїм колегам, заходився критикувати мера. Та й заголовок статті заслуговує окремої розмови — «Істерія з політичним душком, або Чергова психічна атака пана Малькіна». Але ж істерія не в Шепетівці, панове. І не збираємося ми нікого атакувати, тим паче психічно.

Навіть тих, хто, на моє переконання, з владних кабінетів обласного центру, а, можливо, й київських, «освятив» війну з шепетівським міським головою. Невже його «вина» в тому, що справді-таки має демократичні погляди, підтримує політичні сили блоку «Наша Україна» і начувається за те, що ці сили також готові разом з нами сказати будь-кому: «Геть руки від Шепетівки!».

Хмельницька область.