Через шквал дзвінків першу декаду літа сумський корпункт «ГУ» нагадував Содом і Гоморру. Увесь час розгнівані земляки влаштовували мені підйом відразу після шостої ранку, а добро на відбій давали нерідко за північ. Причому всі рішуче вимагали від кореспондента за будь-яку ціну з’ясувати в сумських можновладців: «З якої причини в їхніх оселях немає гарячої води? Хто винний у цьому? І коли врешті-решт вона з’явиться?»

Обурення земляків зрозуміти можна. Четвертий рік половина трьохсоттисячного міста залишається заручником фірми «СумиТЕКо», якій, під тиском обласних начальників, колишнє міське керівництво свого часу фактично за безцінь люб’язно «презентувало» в оренду теплоенергетичний комплекс вартістю понад 70 мільйонів гривень. Та якщо в попередні роки перший етап «гарячої» кризи (весняна «ревізія» тепломагістралей) хоч і тривав упродовж всього літа, але з перервами, то нині «експерименту» не видно кінця. Тож, отримавши напуття читачів «Голосу», вирушаю на пошуки невловимого крайнього. Перша зупинка — в аварійній диспетчерській комунальної служби міста.

— З початком літа аналогічні запитання нам щодоби ставлять сотні, коли не тисячі, мешканців міста, — втомлено витирає піт з обличчя черговий диспетчер. — До того ж усі три телефони дзвонять безперервно, навіть подиху не перевести. Однак порадувати їх нічим: подача гарячої води для нас самих табу за сімома печатками. А ключі — у теківських начальників. Можливо, хоч з вами «експериментатори» поділяться секретом...

В обидві жмені з притопом. На мої запитання: чому? хто? і коли? працівники теплової інспекції «СумиТЕКО» лише розводили руками: мовляв, начальство посилається на величезну заборгованість населення за надані послуги. І радили шукати відповіді в наступників колишнього головного теківського «ключника» (останній, як уже повідомляла наша газета, за багатомільйонні незаконні оборудки більш як три місяці знаходиться в одній з буцегарень області). Однак наступників із заступниками в запаморочливому євроофісі «СумиТЕКо» разом із дорогими іномарками розвелося, як тієї саранчі на врожайному полі. Тож, щоб даремно не гаяти часу, за відповіддю подався безпосередньо до тих, хто передусім зобов’язаний піклуватися про цивілізоване життєзабезпечення населеного пункту, — у житлово-комунальне управління міста.

Заступник начальника управління Петро Романюк — сама люб’язність, проте від мого запитання й він кривиться, немов середа на п’ятницю:

— Через десятимільйонну заборгованість населення  немає коштів на придбання газу.

Цю стару пісеньку, як уже згадувалося, сумчани слухають чотири роки. Мотив один, ось тільки суми заборгованості різні. Зрозумівши, що з комунальниками каші не звариш (як на мене, останнім часом вони самі змушені співати з чужого голосу), зв’язуюся із заступником Сумського міського голови Юрієм Глуходідом. Почувши запитання, Юрій Олексійович спочатку добряче прокашлюється, а потім знову ж таки за рибу гроші: мовляв, сумчани заборгували фірмі «СумиТЕКо» 10,3 мільйона гривень. Нагадую співрозмовникові про осінньо-зимові хвалебні реляції місцевої преси, що за рівнем сплати за теплоенергоносії Суми — в чільній трійці серед обласних центрів України (у деякі місяці проплата з урахуванням заборгованості наближалася до 105 відсотків).

— Це правда, — погоджується Глуходід. — Проплати були, і «СумиТЕКо» поступово розраховувалося з газовими трейдерами за борги, зате у травні не проплатило їм бодай копійки навіть за поточними рахунками.

— Але ж сумчани платили справно?

— Відповідь на це запитання у компетенції першого заступника міського голови, який, на жаль, нині перебуває у відпустці...

Десять мільйонів, якими мене «частували» мої візаві, — сума справді астрономічна. Тож «бідним» теківцям можна було б співчувати, якби не кілька «але» і якби це було... правдою. Та, схоже, моїх співрозмовників, котрі без запинки оприлюднювали захмарні борги споживачів тепла обласного центру, самих хтось свідомо обдурив. Буквально через два дні після нашого спілкування офіційний рупор облдержадміністрації газета «Сумщина» зменшила заборгованість сумчан до п’яти мільйонів, тобто більш як удвічі. А це означає, що за сім попередніх місяців вони справді погасили заборгованість перед своїми кривдниками щонайменше на шість мільйонів гривень.

Як пригадуєте, нинішнього року «Голос України» тричі публікував матеріали, де, зокрема, розповідалося про те, як головний теківський «ключник» «нагрів» державу і споживачів на вісім мільйонів гривень з хвостиком. Як розумієте, цих грошей з верхом вистачило б не тільки на розрахунки з постачальниками газу.

Тим часом жителі Сум, клянучи на всі заставки теківців та їхніх закулісних благодійників, з 10 травня, аби геть не зарости лепом, щоранку і щовечора, як і минулого літа, підігрівають на газових плитках воду для миття, спалюючи при цьому щодоби додатково десятки тисяч кубометрів газу.

За бажання цій «тепловій» вакханалії, на якій чимало спритників заробили собі неабиякі статки, давно могла покласти край якщо не місцева, то Генеральна прокуратура, до котрої не раз зверталися обурені сумчани. Та остання мовчить.

Одне незрозуміло: з якої такої радості? Можливо, хоч з десятого заходу дочекаємося відповіді?

Суми.