Одного разу Йосип Осецький почув чужу історію про те, як батько насадив великий черешневий сад. Почались голодомори, репресії, розстріли, а сад собі ріс. Все село чекало, коли ж він нагодує солодкими ягодами. Черешні вродили рясно. Але всі до одної були чорними та гіркими. Як батьківська доля.
А хтось розповів, як повінь затопила рідне село. Вода підхоплювала і несла все, що траплялось на її шляху. Здавалося, саме село пливе. А серед того всього... дитяча люлька із немовлям...
Таких живих картинок, побачених чужими очима, Осецький не просто запам’ятав, а перепустив через колесо свого життя стільки, що врешті-решт склалися поетичні збірки. Спочатку вийшов «Офіцерський вальс», потім «Черешневий сад», за ними — «Грона любові».
Віршами його не тільки зачитались, а й заспівались. Півтора десятка віршів поклав на музику хмельницький композитор Іван Пустовий. А одного разу поет запропонував переглянути ще рукописну збірку Володимирові Смотрителю, керівнику і актору хмельницького моно-театру «Кут».
Смотритель одразу заспівав вірші-розповіді під гітару. Так з’явилась аудіокасета, а потім і диск під назвою «Ми не блудні сини».
Якщо у Йосипа Осецького, полковника Служби безпеки, котрий і тепер займається науковими дослідженнями у якихось суперсекретних галузях, запитати, а для чого йому здались вірші, навряд чи дістанеш відповідь.
