П’ятирічна «дворянка» Дана працює на проспекті Свободи. Там вона заробляє на хліб і кісточку. Хліб (і до хліба) перепадає господареві Василеві — чоловікові невиразного віку, непереобтяженому трудоднями. А кісточка — собі. Винахідникові цього жебрацького ноу-хау заздрять усі прохачі — від циганчат до вуличних музикантів. Адже до торбинки, з якою Дана ходить проспектом туди-сюди, раз у раз нахиляються перехожі. Собака вряди-годи зупиняється біля потенційних жертводавців, нюхом відчуваючи, хто з них потягнеться до гаманця. При цьому так зазирає у вічі, що годі відмовити. Письмова апеляція до совісті громадян, написана на торбинці, також впливає. Тим часом господар почувається цілком комфортно, гуляє неподалік.
Господар за відповідний гонорар «на кісточку» дозволив сфотографувати свою годувальницю, яка позувала, як справжня фотомодель: присідала, лягала, крутила боками. Щоправда, після кожного сеансу поривалася у бік домової кухні — вельми демократичної забігайлівки, де можна з’їсти порцію вареників із сметаною всього за дві гривні. Вареники Дана також любить.
— Я для неї нічого не шкодую, — каже Василь. — Як зробите знімок, залишіть у газетному кіоску.
Домовилися. Згодом поділюся з Даною отриманим гонораром. Так має бути в демократичному суспільстві, ми ж бо не собаки якісь...
