Такої юної породіллі у Хмельницькому пологовому будинку за весь час його існування не було. Мамою стала дівчинка, котрій виповнилося лише одинадцять років. Із села до обласного центру Тетянку привезла її мама. У районі лікарі просто не наважилися приймати пологи у такої юної пацієнтки.
Оскільки випадок унікальний, і наслідки цих пологів важко було передбачити, відповідальність за їх проведення взяв на себе головний лікар пологового будинку Леонід Семенюк та завідувачка відділення патології вагітності Людмила Тисліна. Операція пройшла успішно, у маленької мами народилася крихітка доня вагою два з половиною кілограми, на зріст 48 сантиметрів. Тетянка каже, що маленька добре кричить, коли хоче їсти, але їсть ще мало, все мамине молоко випити не встигає, а воно прибуває, тому Тані довелося зіткнутись із першими жіночими проблемами.
Взагалі у цій милій дівчинці незбагненним чином поєднується дитяча довірливість і простодушність із глибоким материнським почуттям. Таня одразу заявила всім, що це її донечка і вона ніколи нікому її не віддасть. А головному лікарю сказала: «Я її так довго носила».
Коли я запитала, кого б вона хотіла мати: донечку чи, може, сестричку, Тетянка, не сумніваючись, відповіла: «Що ви, це ж моя дитина. Я її вже назвала Галинкою. І попросила маму, щоб вона тільки на мене її записала».
Як складатиметься їхнє подальше життя, Тетянка не знає. Каже, що її вдома чекає мама і дві старші сестрички. Про батька вона сказала, що його у неї немає. Точніше, він був, але зараз вона разом з ним жити не хоче.
Як розповів Леонід Прокопович, щойно дівчинку привезли до пологового будинку, він одразу повідомив про це у правоохоронні органи. Каже, зробив це не тільки з посадових обов’язків, а й з суто моральних — не можна ні зрозуміти, ні пробачити гріх людині, котра перевернула дитині все життя. Районна прокуратура порушила кримінальну справу стосовно батька Тетянки.
Поки що важко робити висновки про те, хто міг бути батьком немовляти, але у розмові з лікарем мати Тетянки, тепер уже бабуся, сказала, що чоловік міг прийти додому п’яним, ось і сталося те, що сталося. Правда, сама вона ще не вирішила остаточно, чи пред’явить офіційні звинувачення батьку Галинки. Всіх цих питань ми не торкались у розмові з Тетянкою. Вона думає про інше: як повернеться до села.
— Знаєте, як тепер усі в школі і в селі говоритимуть, що я така мала, а народила, — зовсім по-дорослому розмірковує дівчинка. А потім сама себе заспокоює: —А мені все одно. Хай кажуть.
Усі разом в палаті ми починаємо втішати дівчинку, що в кожної жінки рано чи пізно з’являється дитина, і це —її найбільше щастя і радість. В цьому, здається, Тетянка не сумнівається.
— Знаєш, — кажу їй на прощання, — Галинка трохи підросте, і ви будете з нею справжніми подругами. Це ж так добре. Ще й на танці разом ходитимете.
Останнє зауваження Тетянці особливо сподобалося. Адже в неї справді все ще попереду. І справжнє кохання також. Доля приготувала для неї важке випробування, і вона винесла його з такою гідністю, що заслуговує і справжньої поваги, і любові.
Усі, хто бачить цю маму із крихітною дитиною на руках, зичать їм тільки добра та удачі в житті. Мені дуже хотілося зробити їхнє фото, але разом з лікарями вирішили, що краще вберегти їх від людської цікавості. За кілька днів вони вийдуть із пологового будинку, і їм доведеться зіткнутися з такими труднощами, про які маленька мама поки що навіть не підозрює. З етичних міркувань ми не назвали навіть їхні справжні імена.
Хмельницький.
