Чому багато українців у Польщі не називають себе українцями?
Вони говорять рідною мовою тільки вдома, щоб не знали навіть сусіди. Бо українці тут асоціюються з бандитами, з людьми, які грабують і вбивають...
Таке зізнання я почула від Ірени Камінської, українки, яка мешкає у Познані. Пані Ірена народилася в Польщі. В Україні була лише кілька разів. Її батьків примусово переселили на Захід Польщі під час сумнозвісної операції «Вісла» 1947 року. Тоді цілі села з україно-польського прикордоння за лічені дні було «перекинуто» на Захід Польщі і розселено не більше ніж по дві родини в одному селі. Різні джерела наводять різні дані кількості українців, які тоді опинилися в Західній Польщі (від 60 до 600 тисяч осіб). Однак нині в Познані українцями визнає себе лише близько 30 родин... Жодних громадських організацій, які єднали б українців Познані, на жаль, немає.
«Щоб створити якусь організацію, потрібні час і гроші. І того завжди бракує, — каже пані Ірена, — тому гуртуємося навколо церкви». Щоправда, ні своєї церкви, ні священика, який мешкає у Познані, тут теж немає. Отець Петро щонеділі приїжджає з Хойнувки
(250 км від Познані!), щоб відправити службу. Приміщення для цього наймають в одному з костьолів. Отець Петро зізнається, що до церкви приходять здебільшого люди старшого віку. Молодь асимілюється. Як правило, якщо українець одружується з полькою, або поляк з українкою, то виходить суто польська родина. Сам отець Петро служить в армії військовим священиком. За його словами, незважаючи на те, що в польській армії служить багато військових українського походження, до нього звертаються лише лічені особи, інші соромляться...
Велику роль у прагненні молоді асимілюватися відіграє негативний стереотип, який сформувався в Польщі стосовно українців. В основному середньостатистичний поляк, засвоївши шкільну програму курсу історії Речі Посполитої, про українців думає як про злодіїв, грабіжників і бунтарів. Слід зазначити, що ЗМІ підкріплюють це. Якщо серед тих, хто скоїв якийсь злочин, був українець, то його національність обов’язково буде підкреслено в новинах. Водночас не можна не помітити й того, що останніми роками негативний стереотип українців почав змінюватися. Центральні газети, такі як, приміром, «Газета Виборча» і «Жечпосполіта», представляють своїм читачам Україну як майбутнього перспективного партнера, а не загрозу демократії. Польський уряд надає молодим українським науковцям стипендії для навчання в найпрестижніших польських університетах (чого не можна сказати про український уряд).
Соціологи кажуть, що не можна зруйнувати вже наявний стереотип, можна лише збудувати новий.
Познань.
