Після дворічної перерви канцлера Німеччини Герхарда Шрьодера в Овальному кабінеті прийняв Джордж Буш
Принаймні перед фотокамерами обидва політики продемонстрували давню єдність партнерства й співробітництва. Втім, хоч що було на душі в кожного, та обидва розуміють, що протистояння двох найпотужніших держав світу далі не повинно тривати. Адже на карту поставлено занадто багато, зокрема розвиток подій на Близькому та Середньому Сході, на що обидві держави мають істотний вплив і де можна досягти успіху, лише об’єднавши зусилля.
Герхард Шрьодер прибув до Вашингтона не без почуття внутрішнього задоволення, адже його прогнози стосовно розвитку подій і війни в Іраку справдилися. Звичайно, щоб не сипати сіль на рану, він промовчав про це під час 45-хвилинної розмови з президентом Бушем, котрий за його зовнішню політику нині перебуває під вогнем критики у власній країні. Та й американський президент не став нагадувати непокірному канцлерові про його незговірливість щодо участі сил Бундесверу у воєнних операціях в Іраку, а також про те, що одна з міністрів кабінету Шрьодера порівняла його з Гітлером. Куди важливішими стали точки дотику, а саме співробітництво в галузі культури та економіки.
Утім Шрьодер прибув до Вашингтона не без подарунка: Берлін рішуче схвалює плани Туреччини про вступ до ЄС, що їх уже давно й наполегливо підтримують США. Президентові Бушу вкрай потрібні союзники на міжнародній арені, особливо такі потужні, як Німеччина, чиї вояки, розквартировані в Афганістані і Боснії, цілком вдовольняють американські зовнішньополітичні амбіції. Тому довелося забути недавні власні заклики ігнорувати німців, як «вісь слабких» та змиритися з тим, що Берлін не посилає своїх військ до Іраку.
Та й Герхард Шрьодер, котрий має немало проблем зі своєю політикою у власній країні, може вважати свій візит до США успішним: він налагодив відносини з США, котрі впродовж двох років стали більш ніж прохолодними, водночас не поступившися принципами щодо війни в Іраку.
Обидва політики чудово розуміють, що від розколотої на табори Європи не виграє ніхто. Тому вони мужньо намагаються подолати насамперед політичні перепони. Хоч говорити про дружбу двох урядів, котра була до війни в Іраку, вже не доводиться. Але «потепління» у відносинах усе-таки настало.
Ще восени 2003 року Герхард Шрьодер пропонував не робити відмову Німеччини від участі у війні в Іраку довгостроковим баластом німецько-американських відносин. Він також пропонував компенсації, зокрема навчання іракських поліцейських німецькими експертами, відмову від частини боргів, що Ірак має сплатити Німеччині, допомогу у відновленні його системи водо- та енергопостачання. Нині Вашингтон дав зрозуміти, що Білий дім приймає пропозицію німецького уряду. Наступним внеском до поліпшення відносин стало запевнення Шрьодера в тому, що Німеччина не блокуватиме дій НАТО в Іраку. Водночас Шрьодер переконаний, що в Бундестазі не набереться більшості під час голосування щодо участі німецьких військовиків у Іраку.
Крім того, в обох сторін ще буде нагода в найближчому майбутньому продемонструвати й зміцнити єдність обох держав. Приміром, незабаром відзначатиметься 60-річчя висадки військ союзників у Франції, має відбутися саміт найбільших індустріальних держав, а також зустріч керівників держав—членів НАТО в Стамбулі.
