З  2 по 20 січня на Придесенні проводили операцію «Бродяга». Її зініційовано начальником УМВС України в Чернігівській області Василем Кулідою, якого стурбувала кількість людей без певного місця проживання, що замерзли. Правоохоронці цілодобово перевіряли ринки, вокзали, підвали. У полі їх зору цими днями опинилося майже 500 осіб. Тих, котрі цього конче потребували, помістили на місяць до спецзакладу.

...У приймальнику-розподільнику УМВС України в Чернігівській області нині 39 бездомних.

— Зазвичай сюди вони потрапляють без документів, — каже начальник приймальника-розподільника Анатолій Ширай. — Ми встановлюємо їхню особу, стараємося знайти рідних. Якщо людина хвора, їй надають медичну допомогу. Сюди потрапляють не тільки випиваки. От, наприклад, два роки бомжував у Чернігові чоловік, який називався Володимиром Ульяновим. Старався бути охайним. Допомагав у одній церкві, там його годували. Запити в Росію нічого не давали. Якось звернули увагу на його наколку «Канат». З’ясувалося, це було його ім’я. Згодом дізналися і прізвище людини. Канат Казжанов вісім років був у розшуку. Його контужено в Афганістані, втратив пам’ять, якимось чином опинився в Україні. Днями до нас приїхала з Оренбурзької області мати, яка забрала сина.

Йдемо темним коридором приймальника-розподільника. У камерах бездомні. Відкривається засув і опиняємося в одній з них. Чотири чоловіки сидять на голих нарах. Їхній вигляд відповідає статусу: одяг старий, потертий, зношене взуття. В одного ще не зійшов синець під оком.

Знайомимося. Юрій Храпатий мав дружину та двох дітей. Працював на «Хімволокні». Потім возив продукти з Гомеля на чернігівські базари. Коли це стало невигідно, почав пиячити. Півтора року живе де прийдеться.

— Буває, ночую й на сходах, — каже. — Задоволений, що мене сюди помістили. Тут і тепло, і тричі годують...

Андрій Юдов щось темнить. Каже, приїхав з Санкт-Петербурга подивитися одеські монастирі, потім Києво-Печерську лавру. У Києві, за його версією, міліція відібрала гроші, документи. Але в Чернігові знову халепа — 22-річного хлопця доставили до приймальника-розподільника у стані тяжкого алкогольного сп’яніння.

— Де ж ти напився?

— Я затоваришував тут з одним чоловіком. Разом випили дві пляшки горілки...

На запит відповіді з Росії поки що не надійшло. Торік у приймальнику-розподільнику перебувало 422 особи. Після перевірки з’ясувалося, що 42 з них були в розшуку, 54 скоїли 69 злочинів.

Фросині Тірпак, яка знову загубила документи, нема чого приховувати: не вперше в цьому спецзакладі. 11 років провела в Чернігівській виправній колонії. Оселилася в самотнього чоловіка. Торік у лютому опинилися на вулиці.

— Мій дурень за 200 гривень продав квартиру, — посміхається.

— І ви не перечили?

— А вона не моя.

— То як тепер живете?

— П’ємо!

— Кожного дня?

— Майже...

— А гроші де берете?

— Допізна ходжу і збираю біля магазинів пляшки. Вранці перевіряю контейнери зі сміттям. Газети, картон здаю. От і гроші. Ночую в коридорі на останньому поверсі.

— А чоловік де?

— У підвалі спить.

— Вам тут добре?

— Не жаліюсь. Все-таки хоч висплюся, поїм нормально. Я торік уже чотири рази тут була.

Марина Бєлінська, колишня вихованка дитбудинку, теж живе «у приймах» у чоловіка.

— Оце побив п’яний, вигнав із квартири, то я зразу сюди: «Візьміть мене, не замерзати ж». А він уже приходив провідувати мене. Цигарки приносив.

— Теж випиваєте?

— Випиваю... Телевізор за літр горілки віддала, — щиро зізнається. — У хаті стіл і два стільці залишилося.

— А де гроші на горілку берете?

— На кладовищі біля церкви жебракуємо разом з чоловіком щодня. Буває, 6—7 гривень, а як свято, то й 30—50 назбираємо.

Історії бродяг здебільшого «прикольні», але сумні. Живуть, щоб напитися і забутися. Їх важко повернути в нормальне русло життя. Після приймальника-розподільника, на жаль, їх чекає безквартирна дійсність, бо немає волі, щоб перебороти себе і стати на інший шлях. Операція «Бродяга» дає людям без постійного місця проживання шанс не тільки не стати жертвою морозу, а й не отримати статус злочинців.

Чернігів.