Ходіння за три моря

Недавно чимало одеситів прийшло до морської гавані, щоб провести у далекий перехід парусну яхту «Альціона». П’ятеро мореплавців на чолі з досвідченим капітаном Михайлом Петуховим узяли курс на Санкт-Петербург, де 28 травня від імені Південної Пальміри привітають мешканців Пальміри Північної з 300-річчям міста.

Яхта мала вийти в рейс ще 6 березня, та завадила стихія — акваторію порту геть заполонили уламки льоду. Тепер, щоб устигнути до Санкт-Петербурга вчасно, доведеться надолужувати час. За штормових умов, що зберігаються, зробити це непросто, однак Петухов і його команда впевнені у здійсненні наміченого. Спочатку, вийшовши з Чорного моря в Середземне, «Альціона» завітає до портів низки міст—побратимів Одеси: Пірея, Неаполя, Генуї, Марселя. А потім, обігнувши Європу, через Балтійське море сягне й кінцевого пункту. В пакеті, врученому екіпажеві в порту міським головою Одеси Русланом Боделаном, — документи з пропозицією побрататися двом містам. Передано і подарунки.

Додому яхтсмени повертатимуться незвичним шляхом — через низку російських озер, каналів та річок. Саме так дістануться Азовського, а з нього — Чорного моря. До Одеси повернуться вже десь під осінь, пройшовши близько 17 тисяч морських миль. Цим «Великим кільцем Європи» на яхті ще ніхто не подорожував, команда Петухова — перша. До речі, у марафонському рейсі відважний капітан відзначить своє 70-річчя.

Одеса.

Як стало відомо, таким шляхом (на пільгових засадах) нафтопродукти надходитимуть до Молдови і надалі. Отже, не такий уже й малозначущий факт — російський танкер у Джурджулештах. І не такі вже необгрунтовані чутки стосовно намірів Росії та Молдови добудувати тамтешній порт для взаємної вигоди.

А тим часом майже сім років тому будівництво в Джурджулештах розпочалося не лише без участі Росії, а й усупереч її волі. Тоді Молдова, замисливши мати власний нафтотермінал на Дунаї, заручилася фінансовою підтримкою з боку деяких іноземних фірм, в тім числі двох грецьких, а також Європейського банку реконструкції та розвитку.

Інвестори погодилися вкласти в будівництво чималі гроші — приблизно 38 мільйонів доларів. Нафтотермінал мав забезпечити альтернативний, з огляду на традиційні румунський і україно-російський ринки, шлях постачання Молдові нафтопродуктів, забезпечивши їй вільніший вибір партнерів. Уже тоді мова зайшла про спорудження і нафтотерміналу, і вантажно-пасажирського комплексу, альтернативного тим, що є в українських портах. Це неабияк стурбувало мерію міста Рені, адміністрацію тамтешнього морського порту, транспортне й деякі інші відомства України. Адже завантажений лише на десять відсотків своїх потужностей Ренійський порт і так ледь животів: у місті найвищий у Придунав’ї й Причорномор’ї рівень безробіття, а тут, під боком, закладається отака «бомба». Становище українського порту й міста Рені через це ще більше ускладнилося б, вантажний потік сюди міг узагалі пересохнути. Тим паче що забезпечує його залізниця тієї-таки Молдови, бо власної колії до Рені Україна не має. Навіть автомагістраль з Одеси, хоча вона й не розв’язує проблеми постачання вантажів, перетинає кордони Молдови.

Саме тоді в Україні вперше завели мову й про потребу мати власну альтернативу — залізничну колію на Рені, а також автотрасу в обхід території Молдови. До практичних кроків, проте, не дійшло. Якщо не зважати на кількаденну роботу бульдозерів і самоскидів, що наважилися спрямувати шосе через придністровські плавні. Заглибилися в них тоді на кілька десятків метрів і зупинилися на вимогу «зелених», бо природоохоронного обгрунтування будівництва ніхто не мав. А стосовно руху вантажів залізницею Молдови, то обмежилися міждержавними переговорами на рівні відомств і деякими тарифними поступками сторін. Невдовзі й зовсім заспокоїлися, бо новобудова в Джурджулештах завмерла: щось там між партнерами не склалося, вони почали висувати одне до одного претензії, судитися... Коли відверто, Україну це влаштовувало: створення міжнародного транспортного коридору з обслуговування вантажних перевезень із країн СНД до Європи через територію Молдови та її порт, а також рух нафтопродуктів для цієї країни у зворотному напрямі відкладалися на невизначений термін. Отож здавалося, вже нічого не загрожує. Порт, нехай і повільно, навіть почав нарощувати потужності, на його території, завдяки створенню СЕЗ, закладалися нові виробництва за участі іноземних інвесторів...

І раптом — танкер з дизпальним. А водночас — доволі серйозні заяви деяких офіційних осіб Росії, їхні інтенсивні переговори з діловими колами й керівниками Молдови. Навіть швартовка у Джурджулештах отого танкера була приурочена до перебування в Кишиневі генерального директора ДП «Інмортранс» Володимира Пащенка. На прес-конференції він заявив буквально таке: «Морський порт у Джурджулештах ми розглядаємо як базовий порт на Дунаї для обробки ліхтерів та інших суден російського флоту і готові взяти його в оренду на 49 років». Такий ось поворот на 180 градусів.

Досиділися, одне слово, наші транспортники й урядовці. Замість того, аби реально дивитися на речі, задовольнилися якимись тимчасовими домовленостями із залізничниками сусідньої держави. А тепер неважко й передбачити: вантажі на Рені на молдовській території неодмінно наражатимуться на важкоздоланні перепони, тоді як російським на Джурджулешти буде забезпечено пільгове «зелене світло». Інакше навіщо Росії вкладати в будівництво тамтешнього порту кошти? Та ще які — мало не 200, як мовилося В. Пащенком, мільйонів доларів!

Частина їх піде на спорудження нафтотермінала, частина — на зведення вантажно-пасажирського комплексу, ще частина — на будівництво суден різного призначення, що обслуговуватимуть отой порт. Росіяни виявили навіть готовність погасити заборгованості колишнім інвесторам, що розпочинали новобудову в Джурджулештах.

Українські високопоставлені держчиновники, з якими випало говорити про загрозу, що нависає над Рені, аби виправдати власну нерозторопність і недалекоглядність, заспокоюють: «Коли ще те буде? За цей час щось проясниться, щось придумаємо». Міряють, певно, всіх на свій копил. А російські підприємці заявляють, приміром, таке: вже наступного літа той-таки «Інмортранс» відкриє пасажирські лінії від тимчасових причалів Джурджулешт до дунайських портів Румунії, Болгарії, Хорватії, колишньої Югославії... До споруджуваного нафтотермінала планується додати ще й нафтопереробний завод, який має розташуватися поблизу. А вантажно-пасажирський комплекс, за прогнозами, запрацює вже через два роки. Можна лише позаздрити сусідам-росіянам в їхньому умінні переламати ситуацію на власну користь.

А здійсняться всі задуми сусідів, як тоді жити-виживати українським дунайським портам, передусім Ренійському та місту, «прив’язаному» до нього? На цьому тлі знову пожвавилися, схоже, розмови в колах політичного й ділового українського бомонду про потребу побудувати до Рені вітчизняну залізничну колію довжиною майже 50 кілометрів. Але скільки триватимуть оті розмови, ніхто не скаже. А коли закладена під Рені російсько-молдовська «бомба» спрацює, тоді, думається, вживати якихось заходів буде вже запізно: вантажопотоки підуть по глибшому руслу.

Рені — Кишинів — Одеса.