На очах у голови сільради, вчителів, односельців батько перетворив життя донечок на пекло. Однієї з дівчаток уже нема серед живих: її життя жорстоко обірвалося у неповних 15 років...
Наснилася у весільній сукні
Іринка й Оленка росли без матері. А батько... Односельці із села Кублич Теплицького району на Вінниччині, де нині мешкає сім’я, кажуть, що він рідко буває тверезий. Його невелика глиняна хатина з обдертими стінами стала місцем, де час від часу збираються любителі почаркуватися. Коли звідти долинали п’яні пісні, сусіди скрушно хитали головами: «Бідні діти...» Мазанка тісна: маленькі сіни і дві кімнатки. Де сховатися сестричкам від захмелілих дядьків і тіток? А як уроки вчити?
... Торік 27 грудня пізно ввечері до них постукав сусід, 18-річний хлопчина, який навчається в одному з профтехучилищ. Попросив батька відпустити на вулицю восьмикласницю Іринку. «То нехай іде...» — йому, схоже, було однаково. Дівча більше додому не повернулося.
Тільки через п’ять днів батько повідомив про зникнення у міліцію. Тіло Іринки знайшли майже через місяць. Хтось із підприємців вирішив купити закинуте приміщення бази райспоживспілки. Працівники інвентарбюро приїхали обміряти будівлю і наткнулися на страшну знахідку.
Дівчинку, якій не виповнилося ще й п’ятнадцяти років, було згвалтовано. Її задушили, як підозрюють правоохоронці, мотузкою. Тінь підозри впала на згаданого вище сусіда.
Іра Хоменко, подруга й сусідка покійної, каже, що саме тієї страшної ночі бачила її уві сні одягнену в сліпучо білу весільну сукню. Такий сон снився і рідній сестрі покійної.
Смерть неповнолітньої дівчинки боляче вразила багатьох у селі. Схоже, тільки тепер у Степанівській сільраді, до якої входить село Кублич, й у школі, що у селі Степанівка, всерйоз занепокоїлися долею другої сестри — Оленки.
Чарка виявилася дорожчою, ніж діти
Шість років тому батько з двома доньками і сином повернувся у рідне село. Дружина на той час відбувала термін покарання у в’язниці. Мешкали то в однієї, то в іншої тітки. Шістнадцятирічному хлопцеві не сподобалося таке життя, і він вирішив повернутися до бабусі по матері. Відтоді сестрички про нього нічого не знали.
Керівники сільради й місцевого господарства, порадившись, поселили сім’ю у стареньку хатину, в якій раніше мешкала самотня бабуся. Наділили 20 соток землі під город. Влаштували чоловіка на роботу. Повірили йому. Оформили соціальну допомогу на дітей.
Але приїжджий не виправдав сподівань земляків. Чарка для нього виявилася дорожчою, ніж діти. Через пиятику його звільнили з однієї роботи, потім з другої. Город поріс бур’яном, тому половину ділянки передали в інші руки. Ось так і живе випадковими підробітками. Розраховуються з ним частенько тією самою оковитою. Буханець хліба діти приносили зі школи — директор розпорядився видавати його щодня — ото тільки й харчів. Дівчатка, щоправда, два рази на день безплатно харчувалися у шкільній їдальні.
«У дитбудинок не піду нізащо»
Що старші ставали сестрички, то більше змінювалася їхня поведінка. Могли кілька днів не з’являтися у школі. Якось улаштували собі канікули на місяць. Директор школи Олексій Калатинський, завуч Володимир Грошовий, класний керівник 8-Б, де навчається Олена, Ніна Берчук кажуть, що стомилися ходити до мазанки, господар ніколи двері не відчиняє, навіть коли вдома.
У день мого приїзду Олени теж не було в школі. На поріг нас — автора публікації, директора школи й секретаря сільради — також не пустили. Хоча батько в цей час був удома.
У своєму класі сестри особливо ні з ким не дружили, хоча й не ворогували. Вчителі кажуть, що дівчатка контактні. Подруг мали старших за себе. Восени пропустили найбільше уроків: допомагали людям копати картоплю. До навчання, на думку класного керівника, здібні, особливо Олена.
Після смерті Іринки тепер побоюються за неї. Але як уберегти? Позбавити тата батьківських прав і знайти опікуна? Родичі не погоджуються на таке. Влаштувати в дитячий будинок? Цю пропозицію категорично відхиляє сама Олена. Навіть попередила: щось із собою зробить...
Можливо, спробують прилаштувати Олену у профтехучилище в райцентрі, де готують кухарів і кондитерів. Така думка, принаймні, з’явилася у дирекції школи. Але чи не запізнілий вияв уваги? Можливо, й Іринка сьогодні не лежала б у сирій землі, якби її з сестричкою вчасно витягли з пекла?..
Коментар психолога
Олександр Пісний, викладач кафедри психології Вінницького державного педагогічного університету, вважає, що, перш ніж приймати рішення про подальшу долю Олени, варто порадитися з професійним психологом.
— Дітям завжди добре біля своїх батьків — це аксіома, — каже науковець. — Вони продовжують їх любити за будь-яких обставин. Однак у цій ситуації очевидно: діти не повинні були рости в таких умовах.
Вінницька область.
