Наталя Романівна завжди нагадувала мені жінку-свободу з відомого полотна Делакруа. Наталя Семенюк — директор, а точніше — господиня центрального хмельницького кінотеатру імені Т. Г. Шевченка. І разом зі своєю парафією вони являють собою явище воістину унікальне на тлі кепських справ у вітчизняному прокаті.

«Шкода тебе, — на повному серйозі заявив мені знайомий хмельницький кіноман. — От я не міг би жити в Києві. У вас квитки в кіно такі дорогі, що я його там ніколи не бачив би». Річ у тім, що, по-перше, найновіші фільми у Наталі Романівни Семенюк йдуть паралельно зі столичними прем’єрами. По-друге, в її кінотеатрі, звичайно, є долбі-система, і ніхто з того не робить сенсації і не дере по 30-40 гривень за вхід (квитки тут коштують 4—8 грн.). По-третє, колишній «чкальник» (раніше кінотеатр називався на честь Чкалова) — уявіть собі, рекордсмен з відвідуваності. І це в той час, коли український глядач давно забув про такий вид дозвілля, як похід у кіно. І при тому, що за вісім років в облцентрі закрилося 5 кінозалів. За статистикою минулого року, кінотеатр імені Шевченка відвідував кожен п’ятий хмельничанин.

Один з колишніх начальників місцевого кіновідеопрокату казав про директора: «Наталі Романівні шаблю б у руки». І зовсім не через те, що вона якась там агресивна, а через її гіпертрофоване почуття справедливості та діяльну натуру. Прийняти у себе фестиваль японського кіно одразу після Києва — будь ласка! Відсвяткувати 20-річчя виходу на екрани «Травіати» Дзефіреллі —ідея! Влаштувати спецсеанс та нагадати всім про існування так званих клубних фільмів, шедеврів світового кінематографу, — свята справа! Запросити Микиту Михалкова чи влаштувати вечір пам’яті Івана Миколайчука — нема проблем!..

Бос відомого українського телеканалу ахав-охав: «Ну, Наталю Романівно, у вас тут європейський рівень!» Гість захоплювався кінозалом, а ще —французькими булочками й розкішною кухнею у стильному кафе «Монмартр», що зрослося з кінотеатром.

Наталя Романівна притягує до себе мов магніт знаменитих артистів, журналістів і різних-різних змістовних людей. Бо сама вона цікава і сповнена враженнями від свого насиченого життя. Об’їздила Європу, побувала в Арабських Еміратах, на Цейлоні, в Індії каталася на слонах. Фанатичне захоплення мандрами — відгомін кочового виховання. Наша героїня народилася в Ярмолинцях у родині кадрового військового. Побачивши стільки красивих країн, Наталя Романівна залишається патріоткою свого міста. Запевняє, що ніколи не хотіла зрадити Хмельницький.

Свого часу вона марила про кар’єру дипломата. Мабуть, з неї він вийшов би непоганий. Але тоді у Хмельницькому люди жили б нудно — без кіно.