Життя сповнене всіляких неймовірностей. Однак, звиклі мислити раціонально, будь-які загадкові випадки чи явища ми сприймаємо через призму матеріалізму. Не замислюючись, відкидаємо незрозуміле, навішуючи на нього ярлик на зразок: «Такого бути не може, бо такого не може бути»... А легенди, історії, перекази передаються із вуст в уста, із покоління в покоління у вигляді цікавих побрехеньок, які слухають усі, та мало хто їм вірить. Утім, як то кажуть, диму без вогню не буває...
Феномен Распутіна
Надлюдські здібності фаворита Миколи ІІ до цього часу є однією із найбільших загадок сучасної історії. Цікаво, що в неспокійні роки початку минулого століття подібні Григорію Распутіну особистості виринали і на околицях імперії. Зокрема, у дореволюційному Єлисаветграді (нині — Кіровоград) ореолом містичної слави був овіяний такий собі Олександр Прохоров. За переказами, він був людиною надзвичайної фізичної сили та мав розвинуті гіпнотичні властивості. Кожний, хто потрапляв під його вплив, ставав цілком залежним і покірливо виконував будь-які накази. Кажуть, його не брала ні куля, ні сталь. А численні замахи, вчинені на життя Олександра Прохорова, неодмінно закінчувалися невдачею.
Згадки про Олександра Прохорова можна знайти у фондах Кіровоградського обласного державного архіву. Із документів відомо, що у 1905—1907 роках він очолював місцевий осередок чорносотенної партії «Союз руського народу», не раз організовував єврейські погроми, а 18 жовтня 1905 року чорносотенці під його керівництвом розгромили мирну демонстрацію, учасники якої вимагали повалення царського режиму і встановлення демократичної республіки. Також Прохорову приписують безкарні розбійні напади на представників влади і справжній терор, що він чинив проти єврейського населення міста.
Одним із документальних підтверджень невразливості Олександра Прохорова є запис відомого в Єлисаветграді на межі XІX—XX століть громадського діяча Петра Рябкова, що розповідає про спробу замаху на лідера чорносотенців. «Зустрівши Олександра Прохорова на Палацовій вулиці поблизу театру, Григорій Гвоздянович вистрілив упритул. Але вийшла осічка. Переляканий Гвоздянович втратив свідомість і його було доставлено до найближчої медичної частини...»
На жаль, історія замовчує подальшу долю Олександра Прохорова, особу, безперечно, неординарну і цікаву для досконалішого дослідження. А вірити чи не вірити легендам про його надлюдські можливості, нехай кожний вирішує сам...
Кара небесна
Навчаючись на історичному факультеті Кіровоградського педінституту, я працював на розкопках у Новогородківському районі. Там, у селі Інгуло-Кам’янці, від місцевого жителя почув цікаву історію.
Під час громадянської війни у село ввійшли червоні. Місцеве населення опору майже не чинило. Більшість чоловічого населення пішла в ліси, де на той час діяло чимало загонів повстанців (більшовики їх називали не інакше, як бандами). Червоні посадили дозорця на дзвіниці церкви, а внизу встановили гармати. Під вечір небо затяглося хмарами. І саме в цей час повстанці рушили визволяти село. Загін помітили одразу, щойно він вийшов з лісу. Гармашам наказали підготуватися до бою. Але жодного пострілу так і не пролунало. Натомість ударив грім і блискавка влучила в гармату. Вибухнули боєприпаси. Артилеристи загинули, зброя виявилася безнадійно зіпсованою. Червоних вибили із села. А пізніше на дзвіниці знайшли й дозорця. Мертвого, хоча на ньому не було жодної подряпини.
Погодьтеся, якщо почуте — не вигадка, історія здається зовсім неймовірною. Адже за законами фізики блискавка мала вцілити у дзвіницю і аж ніяк не в гармату, розташовану під нею...
Закляття козацької могили
У Вільшанському районі троє хлопчаків вирішили розкопати козацьку могилу, яка височіла за селом. Було це невдовзі після війни. Серед ночі крадькома вислизнули з домівок і вирушили на пошуки пригод.
Видерлися на вершину кургану і почали копати. Викопали глибоку яму, майже у повен зріст, коли наштовхнулися на дерев’яний настил. Земля гула під лопатами, що свідчило про порожнечу. Але дістатися до прихованої камери чи склепу розбишакам не вдалося. «Раптом усі одразу ми відчули такий жах, — розповідає учасник авантюри, —що, покидавши лопати, разом чкурнули геть, щонайдалі від того місця. Всю ніч я не міг заснути, ввижалися страхіття. Оговтався лише під ранок, коли зійшло сонце. Зустрівся з приятелями. Вони також мали приголомшений вигляд. До могили, навіть удень, іти було дуже страшно. Та все-таки мусили. Треба було забрати лопати, бо за втрату інвентарю добряче перепало б на горіхи...»
Коли хлопці піднялися на могилу, їхньому здивуванню не було меж. Жодних слідів нічних розкопок вони не виявили. А лопати знайшлися метрів за сто від кургану. Вони стриміли у ледь помітній свіжовиритій ямці...
Кіровоградська область.
