Дійшло. До Києва. У середині минулого тижня на місцевій ТЕЦ було зупинено два енергоблоки. Через відсутність блакитного палива. Вироблення електроенергії скоротилося майже втричі: з 1200 до 450 МВт/год. Причина — «ТД «Газ України» (дочірня компанія НАК «Нафтогаз України») просто перекрила заслінку. За борги акціонерного товариства «Київенерго». Такого в столиці ще не було.
«Лампочки Ілліча» у квартирах, щоправда, не згасли — спрацював ефект єдиної енергосистеми. А от щодо тепла... Вже 20 листопада цілком (знову ж за борги) було припинено подачу газу на районну котельну того самого «Київенерго» за адресою: Дніпроводська, 1. Внаслідок чого без тепла і гарячої води залишилися дитячий садок, школа і 21 житловий будинок на трьох сусідніх вулицях.
Якщо справа піде такими темпами, дивись, і до вулиці Грушевського від’єднання докотяться. А на ній, як відомо, розташовані наші доблесні Кабмін та Верховна Рада...
До речі, народні депутати на минулому тижні вже в першому читанні ухвалили законопроект про збільшення мінімальної зарплати до 237 гривень наступного року. Тільки не для нашого коня ця паша. Цього року чимало державних бюджетних організацій — насамперед лікарні та школи — й попередню мінімальну, в 165 гривень, ледь-ледь тягли. До всіляких хитрощів вдавалися, аби у боргах перед трудящою інтелігенцією не залишатися. За тепло, електроенергію та комунальні послуги не платили. Оформляли людей на роботу на половину і навіть чверть ставки. Знову-таки, не спрацювало. Як (на минулому тижні) повідомив Держкомстат, заборгованість у зарплаті дедалі збільшується і перейшла позначку в мільярд гривень. А все тому, що держава за кошторисами, які й без того урізали, але затвердили, не все перераховує. А доходить до рахунків тих самих лікарень та шкіл у кращому разі половина...
Взагалі, ігри з так званою мінімальною зарплатою незрозуміло для кого призначені. Скажімо, в Білорусі вона майже у вісім разів менша, ніж віднині буде в нас. У Росії — майже втричі. А середні зарплати та пенсії навпаки — в три і чотири рази вищі.
Усе тому, що мінімальна зарплата — це винятково розрахунковий показник. Для соціальних виплат з боку держави. Інакше кажучи, її збільшення змушує і так бідну казну одним чохом підвищити саме ці виплати. Але грошей в скарбниці немає. У бюджеті нинішнього року дірка три мільярди гривень. Ще шість — держава заборгувала народові за статтею «повернення ПДВ» Податківці скаржаться на недонадходження 12 мільярдів. І що ж вийде, якщо Президент затвердить проект закону про збільшення мінімальної зарплати на 69 гривень?
А ось що. Щоб витримати цю цифру закону, бюджетники майже всі виділені їм державою кошти змушені будуть спрямовувати на виплату зарплати. Отже, їхні борги перед енергетиками і комунальниками зростатимуть. У свою чергу, борги комунальних служб (насамперед водопостачання, водовідведення та електротранспорту) перед енергетиками також зростуть. Не маючи коштів, енергетики не платитимуть за енергоносії шахтарям і газовикам. Ну а ті змушені будуть закривати заслінки і не відвантажувати паливо. Така от ланцюгова реакція намічається.
Додамо до цього, що наша держава уже винна своїм бюджетним організаціям за передбаченими і погодженими кошторисами (не рахуючи зарплати) майже 1,5 мільярда гривень. Майже стільки наші школи, лікарні, бібліотеки та інші бюджетники заборгували енергетикам і комунальникам. Ті — газовикам і шахтарям. А всі разом вони, в свою чергу — тій самій рідній державі за податковими та іншими обов’язковими платежами.
Найпростіший вихід — взаємозалік. Держава спише підприємствам паливно-енергетичного комплексу податкові борги. Ті, в свою чергу, борги своїм клієнтам—бюджетним організаціям, не обминаючи і комунальних служб. До слова, Кабмін уже схвалив постанову, яка дозволяє провести двом нашим велетам — «Енергоатому» та НАКу «Нафтогаз України» — взаємозалік з бюджетом щодо податкових платежів. Отож процес пішов.
Тільки от до хеппі-енду — щасливого кінця — він навряд чи приведе. Таке ми вже проходили. А закінчилося все економічною катастрофою 1998 року, коли купівельна спроможність гривні раптом упала вдвічі.
А все тому, що взаємозалік — це також бартер. Тільки грошовий. Саме взаємозалік з державою провокує бартерні операції між підприємствами. В результаті гроші йдуть до кишень спритних ділків. Там вони конвертуються в іноземну валюту і, як водиться, осідають на банківських рахунках у зарубіжних офшорних зонах. А народ України залишається без грошей. Точніше, з гривнею, за яку нічого не купиш, якщо не встиг обміняти її за прийнятним курсом на ВКВ. Ось така перспектива вимальовується.
І повірте, якщо не зупинити процес — він уже не за горами. Минулої п’ятниці в столичних магазинах ціни на м’ясні продукти — ковбаси, в тому числі і варені, сосиски тощо — зросли на 7 відсотків. За один день! Це ще не інфляція, але... Як то кажуть, не дай Боже.
