Скарби під осокою

— І немов укотре застерегло: надалі нехтувати меліорацією та зрошуванням не можна. У Криму, на Херсонщині, в Запорізькій та Донецькій областях занедбано внутрігосподарські зрошувальні системи —Північно-Кримську, Каховську, Краснознам’янську, Дніпро-Донбаську. Кожна з них напувала життєдайною вологою сотні тисяч гектарів посівів. У багатьох господарствах поливальну техніку здали на брухт, повикопували із землі, порізали автогеном навіть труби, потужні гідранти. Нерідко ці руйнації творилися на очах і з відома місцевих владних мужів, але ніхто з них і пальцем не ворухнув, щоб зупинити металевий вандалізм.

У багатьох регіонах будівельно-меліоративні організації треба відроджувати заново — від матеріально-технічної бази до кадрів. До речі, про кадри. На жаль, уже стало проблемою знайти кваліфікованого екскаваторника, бульдозериста, водія автокрана, оператора дощувальної установки, навіть механізатора широкого профілю.

Професійно-технічні заклади, не маючи відповідних державних замовлень, згорнули підготовку молоді із згаданих спеціальностей, зате «тиражують» секретар-друкарок, операторів комп’ютерного набору, кравчинь-модельєрів, дизайнерів тощо. І це тоді, як безробіття серед сільських дівчат і юнаків стає, по суті, національною бідою. У пошуках хоча б якогось заробітку вони рушають до великих міст, за кордон. А хто плекатиме землю, вирощуватиме хліб?

І ще одне лихо — проблема захисту багатьох населених пунктів від згубного впливу поверхневих, талих та дощових вод. Так, у Тростянецькому районі троє сіл — Мартинівка, Золотарівка та Артеморястівка — потерпають від цього вже котрий рік, вода стоїть у погребах, сараях і навіть на подвір’ях. Таке можна бачити не тільки на Сумщині.

— Часто-густо грубо порушують правила будівництва доріг з твердим покриттям та автомагістралей, прокладання газових та інших мереж. Комунікації для відведення зливових стоків проклали на метр-півтора вище, ніж належить, — і неодмінно чекайте біди. А як «упорядковують» штучні водойми та водосховища? Заповзяті орендарі, беручи буцімто під свою опіку ставки і навіть річища для розведення риби, споруджують, не проконсультувавшись із гідротехніками, примітивні греблі та загати. Додайте до цього заболочення малих річок. У результаті завдають непоправної шкоди довкіллю, страждає населення.

— Не зовсім так. Усупереч усім негараздам вдалося зберегти матеріальну базу. Спорудили меліоративні системи в Тростянецькоу та Великописарівському, Охтирському, Лебединському та багатьох інших районах. Повернули до життя тисячі гектарів культурних пасовищ.

І понині окрасою Боромлі є врятована річка, споруджений пересувною механізованою колоною житловий масив, вулиці індивідуальних котеджів. Лише для своїх працівників збудували більш як 200 квартир з усіма комунальними зручностями. А ще — сучасні мости, водоймища. Проклали в області десятки кілометрів доріг з твердим покриттям, водопровідних мереж, тільки ставків створили більш як півсотні. Брали активну участь у газифікації сіл.

— Авторам таких «арій» треба чітко розрізняти, де потяг до гігантоманії на кшталт грандіозних прожектів перекидання північних річок на південь чи сумнозвісного каналу Дунай—Дніпро, а де — здійснені в інтересах людей, самої природи виважені меліоративні заходи. Адже давно доведено: врожаї зернових на меліорованих землях зростають щонайменше у 1,5—2 рази, багаторічних трав — у 4—5 разів вищі, ніж на звичайних полях. Великий ефект тут дають пожнивні та повторні посіви. Про переваги овочівництва на зрошуваних полях навіть казати не варто.

А що каже світова практика? В Китаї 70 відсотків сільськогосподарської продукції беруть з меліорованих земель, в Індії — понад третину. Навіть США з їхнім вельми сприятливим для сільського господарства кліматом не цураються зрошуваного землеробства, котре охоплює там п’яту частину від загальної площі орних земель.

— Нині ми — акціонерне товариство, де контрольний пакет акцій, як і в інших організаціях такого профілю, належить державі. На жаль, ось уже котрий рік вона не бере на себе хоча б якусь частину фінансування меліоративних робіт. Замовлень на меліорацію практично не надходить — вельми дорого. Далося взнаки астрономічне зростання цін на енергоносії, техніку та запчастини, на пально-мастильні ресурси. Ні фермери, ані любителі самотужки господарювати на своїх земельних наділах, ні приватно-орендні господарства вкупі з кооперативами не мають змоги хоча б частково брати на себе такі витрати.

— Насамперед треба прагнути, щоб на повну силу працював прийнятий майже три роки тому закон про меліорацію земель. Меліораторів-будівельників та й експлуатаційників тривожить, що залишається на папері так старанно розроблена й затверджена урядом «Комплексна програма розвитку меліорації земель і поліпшення екологічного стану зрошуваних та осушуваних угідь з відповідним прогнозом до 2010 року». Щоб утілювати її в життя, потрібні не такі вже й значні затрати — 70—80 мільйонів гривень щороку. А потужності меліоративно-будівельних організацій України, незважаючи на ті втрати, яких вони зазнали, дають змогу освоювати удвічі-втричі більше коштів. Аби лишень вони надходили. А що насправді?

Під одну з таких програм — про боротьбу із згубними наслідками вод — Міністерство фінансів у нинішньому році мало виділити 42 мільйони гривень. А надійшло за дев’ять місяців аж... чотири мільйони. За такої «турботи» зони стихійного лиха, як у нашій Мартинівці чи на Закарпатті, дедалі розширюватимуться.

Без інвестицій будівництво нових гідротехнічних, осушувальних та зрошувальних систем, реконструкцію об’єктів, що вже вичерпали свої ресурси, вести неможливо. Ці витрати треба закладати окремим рядком до державного та місцевих бюджетів, як і передбачено згаданими законом та програмами. Звісно, відроджувати слід передусім те, що якомога швидше окупить затрати, даватиме прибутки. А коли банки врешті-решт відкриють кредитні лінії для меліоративних організацій за гранично низькими процентними ставкам?

Відродити галузь немислимо без забезпечення її сучасною меліоративною технікою вітчизняного виробництва. Йдеться насамперед про екскаватори, здатні працювати в болотистих та перезволожених місцевостях, вести осушувальні роботи. Нову техніку відпускати доцільно на умовах лізингу. І чи не варто нарешті створити, бодай як експеримент, хоча б кілька акціонерних компаній, які дбали б не тільки про меліорацію, а й про освоєння осушуваних земель, вирощування та реалізацію сільгосппродукції? Можливо, здійсненню цього задуму сприятиме активніша участь у цій справі землекористувачів та землевласників усіх рівнів?

Сумська область.