Будь-яке нововведення в комунальній сфері сприймається «маленькими українцями» з побоюванням. У цьому контексті найбільше нас непокоїть питання комунальних боргів. Точніше, виселятимуть чи не виселятимуть із квартир комунальних боржників. Втішає одне: виселення як драматичний супутник реституції (повернення будинків їхнім старим власникам) нам поки що не загрожує. А ось латишам...
«Виселення з мордобоєм», «Свавілля», «Бунт», «Соціальна революція на вулиці Чака» — під такими заголовками латвійські газети повідомили про чергове виселення родини з квартири.
Судові виконавці одержали завдання виселити родину з чотирьох осіб, до 8-річного хлопчика включно. Вона справно платила за житло й комунальні послуги, але їй не пощастило: у 90-ті роки будинок денаціоналізували. За законом домовласник має право виселити мешканців з кількох причин, у тому числі коли будинку потрібен капремонт. У такому разі малозабезпеченим квартиру зобов’язаний надати орган самоврядування. Родині Ширшиних пощастило втриматися над рівнем малозабезпечених. Отже, ліберальний закон надає їм право самим потурбуватися про купівлю житла. Але Ширшини для цього не мають грошей.
До суду подано довідку, що будинок підлягає капремонтові. Хоча незалежні експерти надали висновок, що він не перебуває ані в аварійному, ані в передаварійному стані. Річ у тім, що за латвійськими нормативами будь-яке перепланування, заміну перегородок, навіть вікон вважають капремонтом.
Наталя Ширшина сказала у нещасливий день виселення:
— Мій дід в’їхав до квартири ще десь 43—44-го року. Тут потім жили мої батьки, а потім і я з братом. Доки наш будинок не повернули господареві Петерісу Аболіньшу, все було гаразд. Він став одним із перших власників будинків, які з’явилися по свою нерухомість. Й одразу ж почалися нововведення. Нині у нашому будинку половина квартир порожніє, ще половину здають під офіси. Але, як бачите, для нас там більше місця немає. І йти нам теж нема куди.
Улітку була спроба виселити родину, але тоді втрутилися правозахисники і влада не зважилася на крайні заходи. 16 жовтня до моменту приходу судових виконавців біля будинку вже перебували представники Товариства репресованих і націонал-більшовики. В міру розвитку подій з’явилися поліцейські, пожежники, «швидка допомога», телебачення. Приєдналися перехожі. Підсумком стали барикада на одній з центральних вулиць, перекриття руху, розбиті у кров обличчя.
Поліцейські, застосувавши кийки й «електрошокери» (мабуть, уперше), прорвали ланцюги заколотників, поновили рух і виламали двері бунтівної квартири. Пенсіонерку Марію Ширшину відвезла «швидка» із серцевим нападом. Речі викинули надвір.
Депутат новообраного Сейму Володимир Бузаєв у розмові з кореспондентом «ГУ» сказав, що не варто суворо судити поліцію й судовиконавців. «На мій погляд, тут винна давноминула варварська денаціоналізация, яка лобіює інтереси домовласників».
А депутат Ризької думи Олександр Гільман ці події оцінив так:
— Нинішня ситуація мені нагадує гітлерівські часи: педантичні німці теж чинили неподобства, посилаючись на виконання законів і наказів. Ми не повинні допустити такого!
По роз’яснення кореспондент «ГУ» звернувся до голови Комітету Ризької думи з житлових і комунальних питань Яніса Карповича. Він прокоментував факти виселення мешканців так:
— Латвія — єдина держава у Східній Європі, яка не здійснює допомогу за «хатніми програмами». Прийняття закону про денаціоналізацію старих будинків і повернення їх колишнім власникам чи родичам відбувалося при капітальному лобіюванні закордонних латишів та їхніх місцевих друзів. Цей закон разом із гаслом лібералів, що «усе має коштувати стільки, скільки воно коштує», призвів до того, що до 96-го року в Ризі близько третини людей не платили за квартиру і комунальні послуги. Ми вжили заходів технічних, таких, як встановлення індивідуальних лічильників на воду чи індивідуальних для окремого будинку тепловузлів. Вживали й заходів допомоги малозабезпеченим і багатодітним родинам. Нині не платять одиниці зі ста. Щоправда, ніхто вам не скаже, скільки родин виселили за борги. Я сам звертався до міністра юстиції, щоб одержати відомості щодо реалізованих судових рішень. Але так і не одержав відповіді. Гадаю, що за роки незалежності по Ризі виселено тисяч десять родин. Нині в судах ще тисячі півтори таких справ. Найважче становище у мешканців денаціоналізованих будинків. Адже близько 10% їхніх власників — негідники, які хочуть будь-яким способом вижити мешканців!.. Слід законодавчо розв’язувати проблему захисту квартиронаймачів.
Нещодавно надруковано відкритого листа групи рижан (переважно —латишів) до президента, прем’єр-міністра, депутатів Сейму й Ризької думи: «Проведення житлової реформи у Латвії поставило мешканців денаціоналізованих будинків у становище ізгоїв, до яких державі немає ніякого діла. Латвійські закони про захист диких тварин і бджіл можуть розчулити цивілізований світ, але світ ще не знає про десятирічну агонію латвійських громадян і негромадян, яких виселяють з будинків нові-старі господарі. Денаціоналізація у Латвії — ганебна частина її історії. <...> Це геноцид — знищення свого народу економічними методами». Такий висновок авторів листа.
5 листопада починає роботу новий Сейм Латвійської Республіки. У програмах усіх партій, які ввійшли до парламенту, є положення про соціальний захист і права людини. Десятки тисяч потенційних «виселенців» з надією чекають, чи змінить Сейм «Закон про оренду житлових приміщень».
Рига.
