Моя співрозмовниця порівняно недавно живе в Ізраїлі. П’ятдесятидворічна Інна В. вирушила на історичну батьківщину разом із чоловіком, коли там почалася нинішня інтифада:

— Ми поїхали не через те, що нам тут було погано. Нас кликала до себе молодша дочка, котра в Ізраїлі вже кілька років мешкала сама. Особисто в мене не було і досі не з’явилося якихось особливих почуттів до історичної батьківщини. Вона там, де людина народилася і виросла. Я народилася й виросла в Києві.

100 шекелів за участь у Великій Вітчизняній

— В Ізраїлі я не маю права офіційно працювати, бо в такому разі не отримуватиму передпенсійну допомогу. Тож ми всі там працюємо по-чорному. Я доглядаю за дитиною в російськомовній сім’ї.

В Ізраїлі жінки ідуть на пенсію у 60 років, а чоловіки в 65. Але я ніколи не отримуватиму тут пенсію, бо її в Ізраїлі, так би мовити, не заробила. Згодом ми одержуватимемо допомогу у зв’язку зі старістю.

Коли ми приїхали до країни, чоловікові вже виповнилося 60 років, а якщо сім’я приїздить до Ізраїлю й одному з її членів виповнилося 60, то ізраїльтяни починають виплачувати передпенсійну допомогу. Одну на сім’ю. Це 2500 шекелів (курс до гривні практично один до одного. — Авт.). Коли мені виповниться 60, нам цю допомогу трохи збільшать, але не вдвічі.

Крім того, репатріантам, які наймають квартиру, дають тисячу шекелів — це квартирні гроші від Міністерства будівництва. За їхніми розрахунками, ми маємо на ці гроші найняти собі житло. Але за ці гроші в гарних містах його не наймеш. Прибувши, ми вирішили на цьому не заощаджувати, тому наймаємо гарну чотирикімнатну квартиру в передмісті Тель-Авіва за 650 доларів на місяць. Мешкаємо в ній учотирьох: дочка, ми з чоловіком і батько чоловіка.

Дідусь за їхніми законами вважається окремою сім’єю. У зв’язку зі старістю він отримує 1700 і ще 100 шекелів за участь у Великій Вітчизняній війні. Інваліди війни одержують трохи більше. До речі, не всім вдається підтвердити в Ізраїлі цей статус, адже потрібно направити на розгляд влади документи: де воював, скільки нагород, чи були поранення. Мені здається, що ця соціальна програма спрямована на те, щоб старих людей якось заспокоїти. Адже багато з них — старого комуністичного загартування і приїхали до Ізраїлю лише під тиском дітей та онуків. А ще разом із допомогою дають і значок! Це особлива гордість діда.

Щоб жити в середньому достатку немолодій сім’ї з двох осіб, потрібно 5000 шекелів на місяць: половина — на житло, друга — на їжу та предмети першої потреби.

Людина із сумкою викликає в пасажирів страх

— Коли відбувається теракт, уся країна в шоковому стані. Всі телефонують одне одному, шукають рідних... Порівняно з минулим роком ми різко скоротили кількість своїх поїздок і містом, і країною. Особливо громадським транспортом. Ми, наприклад, дуже близько живемо від Тель-Авіва, але тепер туди намагаємося не їздити. А раніше частенько виїжджали ввечері прогулятися.

Уранці, коли їдеш на роботу, не так страшно. Бо з тобою їдуть одні й ті самі люди, котрі знають одне одного в обличчя. Але кожен невідомий, який заходить, тим паче з сумкою, одразу спричинює паніку. До речі, водії автобусів дуже пильні. Одного разу на моїх очах зайшов до автобуса підозрілий хлопець. Водій вибачився і попросив його вийти з автобуса, на вулиці оглянув його сумку, ще раз вибачився і дозволив йому знову зайти. Ніхто в нас на таке не ображається.

Туди, куди дітей можна не пускати, не пускаємо

— Біля кафе та ресторанів дуже сильна охорона. Діти до школи ходять. І гуляти також. Хоча туди, куди можна їх не пустити, намагаємося не пускати. Чесно кажучи, дуже страшно. Хоча в Ізраїлі цей страх заведено не показувати.

А як його приховаєш? Моя дочка поїхала в «Дельфінаріум» — дискотеку, куди ходять здебільшого російськомовні діти. Раптом телефонують знайомі й запитують, де вона, а почувши, що в «Дельфінаріумі», повідомляють мені про вибух там бомби, десятки загиблих і безліч поранених дітей... Що я пережила! На щастя, з’ясувалося, що того вечора дочка з другом чомусь передумали і вирушили до іншої дискотеки. А ось онука наших друзів там була і дістала вісімнадцять осколкових поранень... Нещодавно вона вийшла заміж і продовжує їздити на дискотеки.

У російськомовних газетах передовиця одна на всіх

— Ми не можемо ще судити про те, правильно чи ні діє уряд, який на теракти відповідає акціями відплати. Але чим зупинити зло? Взагалі важко зрозуміти, хто правий, а хто винний.

Сказати, що мою думку формує потужна ідеологічна машина, я не можу. Радіо і телебачення ми не слухаємо, бо не знаємо мови. Дивимося лише російські ГРТ та НТБ. Отож я не знаю, що кажуть і пишуть їхні ЗМІ. Хоча те, що наші діти всупереч здоровому глузду хочуть іти в армію, щоб убивати арабів, нічим, крім нав’язуваної ідеології, пояснити не можна. Російськомовних газет в Ізраїлі чимало, але вони якісь «містечкові», нецікаві. Стільки помилок! А передовиця на першій шпальті передруковується в усіх газетах.

Євреї повертаються не через війну?

— Виїжджають не через небезпеку жити в «гарячих» точках. Там прибулих до країни євреїв ніхто не поселяє. На палестинських територіях живуть здебільшого релігійні сім’ї. Ми проти цього, бо вважаємо, що вони провокують конфлікт.

Гадаю, що повертаються назад не через війну, а з економічних причин. Тридцятирічні молоді люди втрачають роботу. В них, на відміну від нас, немає коштів до існування. До речі, від’їжджають не тільки ті, хто приїхав із країн СНД. Ізраїльтяни також масово виїжджають до США, Німеччини.