Парламентські вибори в сусідній з нами Словаччині, що відбулися 20—21 вересня, багато хто називав «історичними». Адже в разі повернення до влади екс-прем’єр-міністра Владіміра Мечіара шанси Братислави на вступ до Євросоюзу та НАТО були б доволі примарні. Мечіар, характеристики якого рідко обходяться без слів «авторитаризм» та «корупція», є абсолютно несприйнятною для Заходу фігурою. Отож словакам було над чим замислитися.
І Мечіар ... переміг. Його Рух за демократичну Словаччину набрав найбільше голосів — майже 20 відсотків. Більш як на п’ять відсотків він випередив Словацький демократичний християнський союз (СДХС) Мікулаша Дзуринди. Всього до Національної ради пройшли, подолавши п`ятивідсотковий бар’єр, сім політичних партій.
Мечіар виграв вибори, та, судячи з усього, не виграв прем’єрського крісла. Бо як і 1998-го, охочі до створення з ним коаліції навряд чи знайдуться. А якщо й знайдуться, то замало. Найімовірніше, більшість буде сформовано СДХС, Партією угорської коаліції, Християнсько-демократичним рухом та «Альянсом нового громадянина» — разом у них вийде 76 голосів у 150-місному парламенті.
Проте правлячим партіям буде над чим подумати. Популярність Владіміра Мечіара залишається доказом невдоволення багатьох словаків політикою чинного уряду. Більше того, з’явився ще один доказ: вперше в новітній словацькій історії до Національної ради пройшла Комуністична партія (шість відсотків голосів), що також не може не спонукати до певних роздумів. Те саме можна сказати й про успіх партії «Смер» (третє місце), яка вправлялася в критиці уряду й піддавала сумніву доцільність вступу до ЄС. Очевидно, що у словацькому суспільстві існують дуже різні, коли не протилежні, погляди на одні й ті самі важливі для країни речі. Урядові буде нелегко.
