Днями виповнилося десять років співробітництва між Україною і Світовим банком. За цей час реалізовано 24 позики та чотири гранти Глобального екологічного фонду на загальну суму 3,4 мільярда доларів, а також проведено одну гарантійну операцію на 100 мільйонів доларів. Нині фахівці банку продовжують фінансову та нефінансову підтримку українських реформ. Про відносини нашої держави і Світового банку — інтерв’ю з головою представництва Світового банку в Україні Грегорі ЕДЖЕЙЧАКОМ.

— Виходить невесела картина: затверджена стратегія допомоги Світового банку Україні на 2001—2003 роки становить 1,8 мільярда доларів, а не 2,6 мільярда, як планувалося раніше. Крім того, Рада директорів збиралася зменшити й цю суму, якщо реформи в Україні не будуть вдалі...

— Питання не в тому, скільки грошей банк може виділити, а скільки грошей Україна може прийняти. Зі свого боку ми робимо все можливе, щоб реалізувати якнайбільше проектів. Багато з них спрямовані на підтримку бюджету, розв’язання соціальних питань. Але проблема тут одна: як знайти проекти, що гарантують повернення вкладених коштів. Це головна умова, яку банк висуває перед українською стороною. Візьмімо, приміром, проект щодо боротьби з туберкульозом та СНІДом. Усі розуміють, що це дуже важлива проблема в Україні, і Світовий банк готовий виділити великі гроші, якщо буде гарний проект. Але його підготовка триває вже досить довго.

— Чи проводить нині банк нефінансову підтримку українських реформ?

— Роботу Світового банку можна поділити на три частини. Перша — це програма системної позики, яка підтримує реформи в законодавчій та інституційній сферах. Друга — підтримка конкретних інвестицій. Третя частина — це експертиза. До останньої входить обмін досвідом банківської роботи із фахівцями з різних країн світу. І тут упродовж десяти років було реалізовано дуже багато проектів. Наприклад, три роки тому ми створили «Меморандум економічного розвитку країни». Дуже цікавий документ, який показував різні аспекти українських реформ. Також Світовий банк підготував програмний документ з державних закупок. До того ж, крім фінансової складової, кожний проект передбачає ще й спільну роботу наших та українських фахівців. Якщо поглянути на гроші й трансфер нашого ноу-хау, то фінансова підтримка в співробітництві банку та України становить лише 30 відсотків, решта — обмін досвідом.

— Що, на ваш погляд, гальмує розвиток фінансового сектору в Україні?

— Це складне питання, бо фінансовий сектор багатоаспектний. По-перше, важливо зрозуміти, звідки в економіку надходять кошти. Передусім це гроші, які кладе на банківські рахунки населення. Є ще іноземні інвестиції, але їх сьогодні в Україні не так уже й багато. Зрозуміло, що українське суспільство небагате, тому банківських вкладів дуже мало. По-друге, має бути попит на ці гроші, який здійснюють підприємства країни. А між попитом і пропозицією лежить банківська система, завдання якої — залучити гроші, знайти хороші інвестиції. Українські банки лише тепер починають цю роботу. Раніше головним способом заробляти гроші для них був бізнес на державних паперах. Схема досить проста: банки купують державні папери і отримують великий прибуток. Ніякої філософії тут немає, головне — мати «потрібні зв’язки», щоб отримати ці папери.

Україна нині в парадоксальній ситуації. Попит на інвестиції має бути величезний (дехто каже навіть про попит у 100 мільярдів доларів, і це справді може бути правдою!), але гарних бізнес-проектів немає.

— Який вплив на співробітництво між Світовим банком та Україною матиме той факт, що МВФ припинив програму розширеного фінансування?

— Уся робота банку за інвестиційними проектами та експертизами не має жодного стосунку до МВФ. Але припинення програми розширеного фінансування справді вплине на отримання системної позики з підтримки бюджету. Адже найперша умова для його отримання — щоб макроекономічні показники були в порядку. А найпростіший спосіб це перевірити — подивитися, як МВФ співробітничає з країною.

— Ваш термін перебування в Україні закінчується. З якими відчуттями ви від’їжджаєте?

— Знаєте, я більший оптиміст, ніж багато хто з українців. Отож одна справа дивитися на країну як на чужу, а інша — жити в ній. Усі українці генетично песимісти. Мене завжди дивує, коли українці кажуть: «Це й це треба зробити, щоб ми були цивілізованими людьми». Що це означає? Що ви — не цивілізовані люди? Ще років шість тому в уряді одні розмовляли російською, інші — українською; одні мислили по-радянськи, інші — по-державницьки. Тепер зовсім інша політика. Попри те, що багато хто з представників політичної еліти конкурує між собою, всі вони, як кажуть американці, вийшли з одного підручника. Тому я вважаю, що Україна рухається в бік Заходу, а не кудись у Центральну Азію.

— У вашому представництві можна побачити багато робіт українських сучасних художників. Ви — шанувальник українського мистецтва?

— В українському мистецтві найбільше мені подобається модерн і роботи сучасних художників. Дивно, що українці ховають своїх талановитих вихідців. Ви знаєте, де в Україні можна побачити найпрекрасніший приклад українського мистецтва? В американського посла! Це скульптура Архипенка, одного з найзнаменитіших скульпторів XX століття. Це те, що просто необхідно показувати світу. А то виходить так: українці не безгрішні люди, але їхній імідж ще гірший.

Розмову вела Тетяна ПАСОВА.