У червні цього року в Санкт-Петербурзі Леонід Кучма і Володимир Путін прийняли рішення створити міжнародний газотранспортний консорціум. Прем’єр-міністри України та Росії активно взялися реалізовувати вказівки президентів своїх країн.

Позиція російської сторони завжди була добре відома. Москва хоче отримати контроль над українською газовою трубою і не вкладатиме неймовірні гроші в газову інфраструктуру України. Хоча в інтерв’ю «ГУ» заступник голови Комітету Держдуми РФ з транспорту Рифхат Шакіров заявив, що «технічний стан магістральних газопроводів в Україні сьогодні викликає серйозну занепокоєність. Частка газонафтопроводів зі строком експлуатації понад двадцять років становить 73%, а понад тридцять — 40,6%. За останні роки 22% аварій на магістральних нафтогазопроводах сталося з причини корозії труб».

На думку російського експерта, «кожна з країн СНД самостійно не проведе аудит стану і надійності об’єктів нафтогазового комплексу, не розв’яже проблеми утилізації труб, що відслужили, не створить прийнятну для всіх міжнародно-правову базу, єдині стандарти і правила експлуатації магістральних трубопроводів».

Але водночас в російській столиці вважають, що «політична дружба» між Росією та Україною змусить чиновників із «Газпрому» відмовитися від своїх амбіційних планів. У Москві почули заяви українського прем’єра про те, що «магістральні газопроводи є стратегічним об’єктом, який істотно впливає на національну економічну і політичну безпеку України», і, схоже, готові відмовитися від контрольного пакета акцій гіпотетичного консорціуму.

Проте не тільки для України магістральні трубопроводи важлива складова національної безпеки. Росія також «сидить на газовій голці» і більшу частину свого державного бюджету формує за рахунок продажу нафти і газу в Європу. Так, один відомий російський банкір, котрий побажав залишитися неназваним, вважає, що головним завданням посла Росії Віктора Черномирдіна в Києві має бути забезпечення безперебійного транспортування газу в Європу. Саме на цю сторону його діяльності в українській столиці і вказав Віктору Степановичу президент Володимир Путін.

Минулого тижня Черномирдін зустрівся в Москві з головою правління «Газпрому» Олексієм Міллером. У прес-релізі за підсумками зустрічі підкреслюється: «Консорціум буде сформовано з урахуванням домовленостей, досягнутих у червні 2002 року на зустрічі глав Росії, України і Німеччини. Плановано, що всі учасники увійдуть до консорціуму на паритетних засадах».

Крім Росії та України у створенні газотранспортного консорціуму виявили бажання взяти участь Німеччина, Італія, Франція і навіть Португалія. З’явився ще один гіпотетичний учасник — Польща. Анатолій Кінах, як відомо, звернувся з такою пропозицією до глави польського уряду Лешека Міллера. В Москві вважають: якщо до кола учасників консорціуму ввійдуть названі європейські країни, то Росія, вклавши кошти в проект, матиме гарантію стабільних цін на транспортування свого газу територією України. А головне, Київ не зможе «підкрадати» і поверне борги. Стратегічна мета Москви у створенні міжнародного консорціуму — забезпечити надійне постачання своїх 110 млрд. кубів газу до Європи.

Угода щодо створення консорціуму, незважаючи на песимістичні прогнози, може бути підписана в Кишиневі 7 жовтня. В Кремлі Леоніда Кучму вважають політичним союзником. Така позиція президента Володимира Путіна. Політика ж для Москви сьогодні не може не мати пріоритету над економічними інтересами.

Москва.

Тим часом у Києві ідея створення консорціуму також набуває політичного забарвлення. На відкритті чергової сесії Верховної Ради свою позицію наочно продемонстрував блок «Наша Україна». А Юлія Тимошенко в одній із статей охарактеризувала санкт-петербурзькі домовленості лідерів України, РФ та ФРН ось так емоційно: «Мої аплодисменти президентові Росії і канцлерові Німеччини! В Санкт-Петербурзі вони продемонстрували нам яскравий приклад того, як треба ставитися до власних національних інтересів і як нав’язувати їх іноземним партнерам, нічого, по суті, не пропонуючи навзамін». Тимошенко застерігає: «Труба» — це на сьогодні єдина серйозна геоекономічна (і геополітична!) перевага нашої держави в європейському регіоні. Решту ми втратили, а нових поки що не створили. Тому втрату контролю над «трубою» цілком можна порівняти з втратою державного суверенітету».

Судячи з офіційних заяв, позиція Києва все ще залишається попередньою: Україні має відійти 50 відсотків плюс 1 акція. Та чи мало ми знаємо прикладів з новітньої української історії, коли наші чиновники (партнери на них лише трохи «натиснуть»!) легко змінювали свої погляди? Але ж поки переговори йдуть на рівні Україна—Росія, у бій не вступила важка європейська артилерія. З німецької сторони, як повідомили нам у Посольстві ФРН, це буде голова правління акціонерного товариства «Рургаз» Бургард Бергманн і держсекретар Федерального міністерства економіки і технологій Аксель Герлах (такий собі потужний політико-бізнесовий тандем). Як німецька сторона ставиться до позиції України щодо закріплення за нею контрольного пакета акцій майбутнього консорціуму? На це запитання «ГУ» в прес-службі «Рургазу» відповіли так: «Зараз надто рано коментувати будь-які деталі переговорів». «Рургаз», утім, «вітає ініціативу міжнародного співробітництва з транспортування газу територією України» і «вважає створення консорціуму європейських газових компаній рухом у правильному напрямку».