Завтра сусідня з нами Словаччина відзначатиме національне свято — День Конституції. 1 вересня 1992-го Національна Рада СР схвалила Основний Закон, яким було закріплено державний суверенітет країни. За чотири місяці по тому, 1 січня 1993-го, формально припинила своє існування чехословацька федерація, а відтак розпочалася історія незалежної Словаччини.
Ера Мечіара
Ухвалення Конституції суверенної держави ще за часів її перебування у складі іншого державного утворення —само по собі феномен. Особливо з огляду на реалії України, котра п’ять перших незалежних років проіснувала без Основного Закону взагалі. Проте, як писав Тарас Шевченко, «у кожного своя доля і свій шлях широкий». І десятирічний шлях Словаччини, яка ходить нині в реальних кандидатах на вступ до Євросоюзу, теж був не таким уже й добре асфальтованим.
Була ера Владіміра Мечіара. Схильний до авторитаризму, несприйнятний на Заході прем’єр (а в умовах парламентської республіки саме ця посада є ключовою в органах державої влади) міг би цілком послужити предметом для аналогій з деякими сучасними українськими діячами. Звісно, з натяжкою навряд чи можна порівнювати проблеми з демократією у Словаччині за часів Мечіара з тими, що має останніх років п’ять Україна. Однак не можна й не звернути увагу на деякі до болю схожі речі.
Це й демонстративне ігнорування Євросоюзом «євроінтеграційних прагнень» Словачини, й постійна критика з боку міжнародних правозахисних організацій. «У СР править коричнево-червона, тобто фашистсько-комуністична коаліція», — йшлося у зробленій 1997 року доповіді Гельсінкської комісії Конгресу США.
Це, звісно ж, пошук владою «ворогів народу» й «запроданців», що «оббріхують демократичну країну за кордоном». «Концентровані нападки на Словаччину грубо викривляють нашу дійсність, представляють нашу країну згустком безправ’я, — причитали представники правлячої коаліції. — Словаччині загрожують ті сили, які хочуть узяти владу не за допомогою виборців, а шляхом інтриг...». Нічого не нагадує?
Не обходилося й без такої знайомої нам тези про «подвійні стандарти Заходу». Одне слово: «Чи світ хоче нам добра?» та й годі... А в травні 1997-го, не без сприяння владних структур, було провалено референдум про вступ країни до НАТО. Це стало знаковою подією і значно підсилило проросійський імідж Мечіара. Після того подав у відставку міністр закордонних справ Павол Гамжик. «Своєю відставкою хочу звернути увагу на те, що як міністр закордонних справ не можу послідовно реалізувати поставлені цілі, коли життєво важливі зовнішньополітичні інтереси Словаччини підпорядковані внутрішньополітичній боротьбі за владу», — йшлося в його заяві. Не можна втриматися від ще однієї аналогії: чи мало причин для такого мужнього громадянського кроку мали й мають деякі українські міністри? Щодо Гамжика, то після парламентських виборів 1998 року і створення нової урядової коаліції він отримав посаду віце-прем’єра з питань європейської інтеграції, на якій і пропрацював до недавнього часу.
Перспектива чи ретроспектива?
Тодішні парламентські вибори істотно змінили і ситуацію з демократією в Словаччині, і зовнішньополітичні перспективи країни. Партія Владіміра Мечіара Рух за демократичну Словаччину (РЗДС) хоча й набрала найбільше голосів, проте охочих вступити з мечіарівцями в урядову коаліцію виявилося недостатньо. Її створила недавня опозиція. Прем’єром став Мікулаш Дзуринда. Було покінчено з міжнародною ізоляцією, країну визнано кандидатом на вступ до Європейського союзу. Парламентська асамблея Ради Європи припинила процедуру моніторингу за дотриманням Словаччиною обов’язків та зобов’язань члена РЄ. Однак незабаром на словаків очікує нове випробування: чергові парламентські вибори.
Владімір Мечіар залишається однією з найважливіших фігур на словацькій політичній сцені. Згідно із соцопитуваннями, його РЗДС підтримують 25 відсотків виборців. Сам Мечіар намагається переконати всіх — і співвітчизників, і Брюссель, що він вже «білий, пухнастий і геть не страшний». Проте західні спостерігачі розцінюють його можливе повернення до влади як руйнування сподівань Словаччини на вступ до ЄС та НАТО. А партії нинішньої правлячої коаліції, прогнозують соціологи, здатні набрати разом 35 відсотків голосів. І тут золота карта опиняється в руках третьої сили — лідера створеної на початку року партії СМЕР Роберта Фіцо. 37-річний юрист провадить передвиборну кампанію під гаслом «У Європейський союз. Та не з голим задом», підграючи і безумовним прихильникам євроінтеграції (тобто електорату правлячої коаліції), і симпатикам Мечіара. Соціологи пророкують СМЕРу 15 відсотків голосів, які будуть однаково потрібні для створення коаліції обом ворожим таборам. Кому віддасть перевагу Фіцо? Поки що він критикує всіх. «Ми не можемо собі дозволити відкласти вступ Словаччини до ЄС та НАТО», — це про небажання співробітничати з Мечіаром. «У Словаччині процвітає корупція, і ці люди несуть за неї відповідальність», — це про чинний уряд. Поки що ясно одне: Роберт Фіцо страшенно хоче стати прем’єром. Буде це благом чи новим випробуванням для Словаччини, сказати важко.
