Мені 75 років. Живу в забутому селі за сотню кілометрів від найближчого міста. Не ходять у нас ні маршрутки, ні автобуси. Немає ні магазину, ні аптеки. Виживаємо хто як може, бо нікому до нас немає діла. Пропрацювала 30 років дояркою і 3 роки завідуючою фермою. Не ходила ні у відпустки, ні у декрет, аби пенсію пристойну мати. І от, заробила 1197 гривень. А що на них нині можна купити? Маю трьох дітей. Син працює на «Південмаші», так і там вже більш як півроку зарплату не дають. Дочка у селі зі мною, теж без роботи, бо колгоспи розвалили і працювати нема де. Тримаємо корову, здаємо молоко, а воно утричі дешевше за воду.
І як нам вижити на мої копійки — не знаю. Може, хтось порадить?
Зінаїда ДАЦИК, ветеран праці, дитина війни.
Томаківка
Дніпропетровської області.
